easy victim in arc, women don’t belong to games fr

Мене звати Віто Скалетта, я народився на Сицилії у 1925 році.
Оцей малий хлопець — це я, я стою там разом з батьками та моєю сестрою Франческою перед нашим старим будинком.
Я не надто багато пам’ятаю про стару країну, хіба що ми жили дуже бідно, а потім одного дня батько вирішив, що час їхати геть.
Геть із Сицилії, через океан, щоб почати нове життя в Америці.

Ніколи в житті я не бачив нічого настільки фантастичного, як Емпайр-Бей, це було неймовірно красиво.
Але з іншого боку, я ніколи не бачив нічого настільки брудного й огидного, як наша нова нора замість квартири.
Американська мрія більше скидалася на клятий кошмар.

Мій батько почав працювати в порту на чувака, який організував нашу імміграцію, робота була каторжною, а ті крихти грошей, що він заробляв, здебільшого йшли на бухло.
Зрештою батьки відправили мене до школи, мені довелося вчити англійську.
Я точно не збирався робити це в районі, повному італійців.

Саме там я познайомився з Джо.
З часом ми з Джо стали найкращими друзями, а оскільки ми обидва були бідними і роботи майже не було, ми почали свій маленький бізнес.
Ну, того разу все пішло не надто добре.

Був 1943 рік, Америка воювала, і їм потрібні були хлопці, які знали мову, щоб допомогти з вторгненням на Сицилію.
Мені було 18, і будь-що здавалося кращим за тюрму.
Хто сказав, що не можна повернутися додому знову.

одягається як котик, треться об ноги і нявчить, мені подобається, лишаю собі