Жанр: Візуальна новела
Дата виходу: 31 жовт. 2022
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Для мене це не була просто казкова мандрівка в дещо похмурій атмосфері. Це, радше, була подорож у глибини людської душі.

---

Одержима бажанням помсти, головна героїня вирушає на пошуки містичного Монстра, якого вважає винним у смерті рідної людини. Але її пригода — це не лише фізичне випробування. Це подорож крізь власні страхи, сумніви, тіні минулого. Це історія змін, що відбуваються в ній самій — так само, як і в нас, тих, хто слідкує за її шляхом.

Одним із найсильніших аспектів гри є, беззаперечно, атмосфера.

Творчиня вдало передала відчуття, що переслідують героїню... що переслідують нас разом із нею. Темні ліси, занедбані місцини й містичні істоти — разом це все створює відчутну обстановку, яка ідеально доповнює сюжет. Вона щільна, гнітюча, вона ніби затягує, стискає простір навколо, змушує відчувати не просто присутність у цьому світі, а безпосередню втягнутість у його похмурий настрій.

І все це доповнює візуальний стиль, який, без перебільшення, заслуговує окремої похвали. Пані Олені, художниці, хочеться низько-низько вклонитися за її неймовірну роботу. Стиль дуже виразний, деталізований, із вкрай влучним кольоропідбором.

А от музичний супровід… не вражає. Але він працює. Він не домінує, не відволікає. Скоріше, непомітний, як легкий шепіт, що розчиняється в темряві. І в цьому, можливо, головний сенс — не додавати зайвого, а підкреслювати вже створене.

Вибір тут впливає не лише на сюжет, а й на характер героїні.

Ми не просто спостерігаємо за подорожжю Герди — ми формуємо мисливцю, крок за кроком наближаючи до істини… або до безвиході. Її історія змушує співчувати, змушує замислюватися про сенс помсти, прощення, про те, де закінчується справедливість і починається жорстокість. Вона — наша зброя й водночас відповідальність.

А ще гра не цурається карати за необачні дії смертю. Це додає напруги і робить рішення вагомішим; змушує не просто споглядати історію, а переживати її.

Але проходити було важко.

Мені знадобилися перерви у тижні, навіть місяці, аби нарешті довершити власну історію. Ми ніби рухаємося по сюжету, та подача тяжкувата. Надто меланхолійна, темп зовсім неспішний.

Найбільша іронія полягає в тому, що найбільш харизматичними та живими персонажами виявилися… два мертв’яки.

Так, ви правильно читаєте — саме вони, з поміж усіх дихаючих чи хочаб притомних. Єдині персонажі, що додали свіжого ковтка повітря. І це не смішно. Це сумно. Нас знайомлять з цікавим оточенням, проте персонажі залишаються нерозкритими, ніби до довершення кожного не вистачає ще якихось значущих фрагментів. Я розумію, що цей світ по задумці бездушний… Повинен бути бездушним. Чи задушним? Коротше, безжальним, одним словом. Але так довго дивитися на ляльок виснажливо. Складалося враження, що вони всі говорять з однаковою манерою, однаковими словами і саме через це різноманітність блякла поза увагою.

Питання ще… До чого в грі романтичні гілки?

У світі панує відчуття пустки, відстороненості й приреченості. Здається, що сама історія прагне довести: незалежно від того, які рішення ми приймаємо, тягар втрат залишиться з нами. І саме в цьому контексті романтичні гілки виглядають… чужорідно. Вони ніби існують просто тому, що “так треба”, ніби додають їх не для повноцінного розкриття персонажів чи відносин, а щоб гравець міг теоретично відчути хоча б натяк на підтримку. Але ключове слово тут — натяк. Героїня не отримує від цих взаємодій ані реального емоційного зв’язку, ані глибшої розради. Це не про кохання, не про взаємне пізнання чи зміни, що приходять через близькість. Це радше короткий момент, коли в темному лісі мерехтить слабкий вогник, до якого можна протягнути руку… але він не гріє. І коли він згасає, залишається лише холод. Можливо, це було задумано так свідомо — показати, що навіть у таких стосунках є певна порожнеча, бо вони не можуть вирішити головний конфлікт героїні. Але… Відчуття потрібності це їм не додає, аж нітрохи.

---

”Кожна книга чимось закінчується і це добре” (с) старий Тадеуш, коли я ніяк не могла вийти на більш-менш хорошу кінцівку.

Насправді, хочеться, аби ви спробували. Хочеться, аби теж відчули наслідки свого шляху та дізналися, який то є Монстр. Обіцяю, історія щось точно зворушить всередині — якби глибоко то не було.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Симулятор ферми, Пригоди
Дата виходу: 20 листоп. 2024
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Luma Island - гра про фермерство та пригоди, але є нюанси...

Передмова
На перший погляд, Luma Island здається одною з тих самих "козі" (комфортних) ігор, яких зараз чимало. Трейлер, що демонструє приємний, але простенький візуал, фермерство, підземелля, милі ніпи та кооп. Й будь-яка людина, яка знайома з Stardew Valley підніме брову з думкою, що це звучить як якийсь 3D клон. Однак на щастя й на горе цієї гри скажу вам, що це не так. Й по при використання схожих ідей, основа гри є кардинально іншою, як й мета. Й починаючи звідси мені вже на перед хочеться сказати, що гра має ну дуже багато спірних моментів та рішень, які не тільки є не помітними в трейлері, але й ба більше, розкриваються опісля незворотної відмітки часу. Тому якщо вас зацікавив трейлер, і ви думаєте чи брати гру, ознайомтесь з цим відгуком, й тільки тоді приймайте рішення, щоб опісля не бути розчарованими.

Що таке Острів Лум?
Як я вже писав раніше, в трейлері гра нам показує фермерство, але окрім нього й ще декілька активностей. Й це перший момент на який варто звернути увагу. Luma Island це не гра про фермерство. А точніше, не суто про нього. Почавши гру, та пройшовши простий навчальний сегмент, де гра вас ознайомить зі створенням предметів та їх видобутком, гра нас відправить в містечко, де ми зробимо основний вибір, що вплине на увесь подальший ігровий цикл. А саме, ми оберемо професію. Всього їх 10, й кожна буде мати свій в міру унікальний ігровий процес. Однак так чи інакше, усі вони будуть перетинатись в одному, а саме дослідженні острова.
Це наступний аспект, який на мою думку виділяє Luma Island від інших схожих ігор. Оскільки тут гра явно робить чималий нахил в аспект першовідкривача та дослідника. Так, після отримання першого чотирилапого товариша, ми будемо то тут то там знаходити закопані скарби, а самі локації, на які розділений острів, міститимуть чимало різноманітних пазлів, котрі в міру проходження гри будуть все складнішими й складнішими.
Й почну я з доволі сильного аспекту гри, а саме її естетики. Гра, що візуально, що музикальним супроводом старається розслабити гравця. Так графіка у грі доволі проста, однак консистентна й має чималий шарм у порівнянні з десятками інших схожих ігор. В то й же час саундтрек довгий час мотивував мене залишатися в грі, оскільки чудово розслабляв. А беручи до уваги його тривалість, а саме понад 3 години, так ще й не набридав. Ці два аспекти для мене довгий час сильно витягували гру. Хоча зразу зазначу, що по при такий простий візуал, гра оптимізована так собі. На моєму ПК гра любила час від часу підфрізити, а на SteamDeck навіть на низьких налаштуваннях, гра в різних локаціях має ну дуже нестабільний графік кадрової частоти.
Однак вернемось до ігрового процесу. Після того, як ми оберемо професію, в нас почнеться лінійка завдань, яка фактично буде слугувати показником нашого прогресу. Так, наприклад Пивовар має виготовити певний напій, для цього він має спочатку зробити бочку для бродіння, а опісля купити насіння потрібної нам культури, посадити її та після її дозрівання, зібрати та почати бродити наше питво. Після того як воно буде готове, ми зможемо його продати, та отримаємо завдання з рецептом наступного напою. Цей цикл буде розбавлений дослідженням острова, задля ресурсів для напою та покращень, а також доглядом за рослинами, оскільки вони можуть підсохнути або порости бур'яном. Й цей цикл буде повторюватись до моменту, коли вас підвищать по професії й ви не підете досліджувати наступну локацію в пошуках нових ресурсів для вашого діла.
Кожна локація містить нові ресурси, загадки, підземелля, а також ворогів. Й останнє це наданий момент унікальний аспект гри. Оскільки в цій грі не можливо померти. Через що, всі вороги, це просто різний спосіб подратувати вас тим, що при попаданні ви викидуєте певні ресурси, хоча на щастя їх можна підняти назад, вони нікуди не пропадуть навіть через довгий час. Через це вороги фактично ніколи не становлять справжньої загрози, а фактично є ще одним ресурсом, який просто може вас трошки подратувати. Оскільки часто після перемоги над ними, випадає чимало різних речей.
Останнє про що варто згадати в цьому розділі, це підземелля. Так у грі є печери, які слугують для видобутку ресурсів, та підземелля, що містять кучу пазлів та винагород. Останні потрібні для проходження гри. Однак крім звичайного завдання гра ніяк про це не повідомляє. Тому думаю саме на цьому моменті варто перейти до проблем цього милого проєкту.

Що не так з цим Островом?
Й тут варто вже позначити великого слона в кімнаті. Не очікуйте з усього мною зазначеного вище, якоїсь сильної глибини або сильного різноманіття. Ті ж раніше згадані напої це чисто предмет продажу, а вирощування культур це міні гра, яка стає рутинним кошмаром, як тільки в тебе є більше ніж десяток культур. Й хоча деякі професії мають певну автоматизацію в міру прогресії, часто вся суть полягає в повторенні тих самих дій просто в різних варіаціях, а також грінді, дуже великій кількості грінду. Й це чимала проблема, настільки, що вже в першому патчі, його кількість зменшили у двічі, та він все ще явно помітний в останній треті гри.
Розробники сильно пішли в ширину, та це призвело до сильної рутинізації проєкту. Найяскравішим проявом якої на мою думку є Луми, це милі звірята яких ми будемо збирати в міру проходження гри та дослідження острова. Єдине їх призначення, це шукати скарби та давати нам ресурс, який потрібний для прогресії. А єдина різниця між усіма Лумами, це їх вигляд.
Й так у всьому. Кожна нова локація це є минула локація +1 з іншим оформленням та левел дизайном. Пазли ті ж самі, просто з більшою кількістю кроків. Ресурси ті самі, просто з іншим оформленням. Вся гра це один ігровий цикл, який дуже помітно повторюється, що для мене й мого товариша стало чималою проблемою під кінець, коли гру вже я закінчував сам, оскільки йому просто набридло. Й це при тому, що у двох гра йде врази плавніше в плані прогресії. А з нею теж є чимало проблем. Оскільки вся прогресія це фактично грінд, заради того, щоб полегшити грінд в майбутньому, й цей процес іде циклічно до самої останньої локації, де ціни на покращення стають неадекватними, й фактично не мають сенсу, оскільки для закінчення гри не потрібно ні виконувати більшість квестів, окрім деяких для відкриття нових локацій, ні навіть завдання своєї професії. Потрібно просто пройти всі підземелля та зібрати усі ключі. Й хіба що хороша кінцівка буде вимагати від вас ще грінду, оскільки вимагатиме наявність у вас усіх Лум.

Підсумок:
Та в кінці я все ж радий що грав Luma Island. Це далеко не ідеальна гра. Й судячи з Discord-у гри, розробники не до кінця розуміли для кого роблять гру й на чому їм було варто зосередити увагу. Гра має цікаві ідеї, але їх глибина ну надзвичайно мала. В ній все кричить, що вона хоче, щоб ти розслабився, але грінд в ній монотонний, а модератори кажуть що гра не позиціонує себе як "козі". В ній є чимало класних рішень, але в то й же час, гра або сильно ними зловживає, або взагалі не концентрує на них увагу. Так й виходить, що вся гра, це великий нюанс.
І якщо вам подобається грінд, й ви хочете розслабитись, то ця гра цілком вам підійде, особливо для гри з друзями. Однак, якщо хоча б щось з вище написаного вам не до вподоби, то купувати гру я не рекомендую, оскільки є чималий шанс, що цей аспект стане для вас критичним в міру наближення до фіналу гри.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Кооператив, Бойовик
Дата виходу: 15 верес. 2009
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Resident Evil 5

Чесно кажучи, важко сказати, що гра хороша. На мою думку, це найслабша номерна частина серії. Можливо, це лише мій поганий experience, але певні моменти гри повністю відбивають бажання продовжувати проходження, і це сумно. Адже з потенційно чудових ідей та експериментів у серії ми отримали не Resident Evil, а якийсь зомбі-шутер. Грати в нього не лише нецікаво в порівнянні з минулими частинами, а іноді й відверто дратує.

Переваги гри:

Почну з хорошого: сюжет, графіка та атмосфера
Сюжет у грі є доволі стандартним для серії, але реалізований на хорошому рівні. У порівнянні з 4-ою частиною історія здається слабшою, проте загалом вона непогана. Ми повертаємося до вже знайомого героя – Кріса Редфілда, який тепер працює в B.S.A.A. Він вирушає до Кіджуджу (ор. Kijuju) разом із напарницею Шевою Аломар, щоб зупинити Рікардо Ірвінга. Проте це був би не Resident Evil, якби все йшло за планом. У грі є моменти, які потішать шанувальників серії, наприклад, повернення ключових персонажів і характерний для серії стиль сторітелінгу.
Ще однією сильною стороною гри є графіка й атмосфера. Для 2009 року графіка дуже хороша. Її застарілість компенсується атмосферою, що радує. Окремо хочеться відзначити якісні анімації, вражаючу роботу зі шейдерами та дизайн локацій. Африканський сетинг додає грі унікального шарму й чудово їй пасує.

А тепер щодо недоліків:

Основна проблема гри – геймдизайн. У четвертій частині Capcom додали певні елементи екшену, але там це виглядало гармонійно. У цій грі баланс зламався: замість survival horror'а ми отримали посередній шутер. Стрілянина, яка раніше була цікавою, тепер дратує через погану реалізацію. До того ж її занадто багато, що ще більше засмучує фанатів серії.
Найгірший аспект – кооператив. Грати самостійно майже неможливо через недоліки в реалізації напарника. Боси в грі теж розчаровують: половина з них нудна, а інша частина – настільки дизбалансна, що викликає лише роздратування. Додайте до цього відсутність цікавих головоломок і дратівливі QTE, і ви отримаєте гру, яка зовсім не відповідає духу серії.


Це моя суб’єктивна думка. Гра має велику базу шанувальників, і, ймовірно, вона лише зростатиме. Але я не можу рекомендувати її до проходження. На мою думку, це втрата потенціалу, який міг би зробити її чудовою частиною серії.
Для мене ця гра – на 5, максимум 6 із 10.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Рольова гра
Дата виходу: 27 жовт. 2010
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Чи готові ви обирати між злом та ще більшим злом?

---

Бо "Вік Дракона" не про казкових магів, лицарів і королів, а про магів, лицарів і королів в повному несправедливості світі. Я б радше назвала його суворим, ніж просто темним фентезі.

Цінність серії в реалістичності поданого цього світу.

Не в контексті законів фізики чи природи, а в психологічній глибині. Я про сіру мораль, якою він тут пронизаний. Абсолютно кожен персонаж має власну мотивацію, слабкості та цілі. Жоден із них не є абсолютно добрим чи злим — це стосується компаньйонів, це стосується наповнюючих середовище НІПів чи ключових сюжетних постатей. Нас, як головного героя, постійно зустрічають суперечливі дилеми, залишаючи рівноцінно складними варіанти вибору у вирішенні тих чи інших питань. Те рішення, яке на перший погляд здається правильним, може призвести до несподіваних і навіть трагічних наслідків. Це не погано, це не добре — це просто дозволяє рухатися саме в тому світі, багата історія якого промальовується поступово. Особисто я захоплююсь такими історіями, пишу їх, тому, беззаперечно, приємно спостерігати не за чисто чорно-білою картинкою на екрані про виключних героїв та лиходіїв. До цього всього, детективного шарму додає той факт, що навіть в простецьких квестах персонажі не завжди говорять прямо або приховують частину правди. Потрібно дослідити оточення й побалакати з іншими, щоб скласти повну картинку подій. Це занурює у гру з душею, дозволяє пережити на власній шкурі реалії, а згодом подарує непідроблені емоції від побаченого. Складається відчуття, що навколо світ — живий, в біса, от банально живий, а не просто піксель, який необхідно випотрошоти заради луту. І такий підхід випробовує самого гравця: увага до деталей та вміння читати між рядками стають основним інструментом поза боєм.

По загальному сюжету ми рятуємо Тедас (настільки неоригінальна, але працююча схема) від невідворотного п'ятого нашестя Блайту.

Найцікавіше, що початок гри у кожного унікальний і залежить від обраної раси та класу.

Наприклад, вийшовши з редактора людиною в лицарських обладунках — виявляється, що маємо власні землі, титул, а до цього всього сповнену політичних інтриг передісторію, тоді як з якимсь вільним від кайданів ельфом та двома гострими кинжальчиками нас надсилають досліджувати сповнені таємниць руїни, заховані від зовнішнього світу. Є ще чотири варіанти передісторій, проте їх всі краще побачити на власні очі. Вже після невеличкого прологу нас закидають у саму гущу подій, звідки ми будемо висмикувати собі вірних компаньйонів, розвивати з ними стосунки і пліч-о-пліч боротися з незгодними.

Коли говориш про одне — з'являється десять інших розгалужень на іншу тему та на цю іншу тему ще двадцять відгалужень на десять попередніх...

Оскільки ми все ще говорим про фентезі світ, котрий цілком претендує на такі ж заслужені овації, як Відьмак чи Пісня льоду і полум'я, аби успішно дійти цілі основного завдання — доведеться розв'язувати супутні таємниці Богів, демонів в Непритомному вимірі, вирішувати екзистенційні питання міжрасових взаємин і навіть вникати у політичний конфлікт закритого народу під землею. Більшість таких великих цілей покликані прямою необхідністю завербувати союзників: пообіцяти плюшки-печенюшки з бляклою надією перемогти всеселенську загрозу. Але в кожному куточку тут захований якийсь лорний моментик, тож з цікавості можна брати безліч інших коротких квестів — або в діалозі запропонувати допомогу, або звернутися до Церкви, гільдії, таємного угрупування за винагодорою після простого "піди туди, знайди чи виріжи те". В останньому, до речі, ми отримаєм особливу історію з розвитком цих об'єднань, які нас спонсорували, як один із неочевидних елементів, що довершують загальну атмосферу живого світу.

Ну-с, хроніка частини — не дарма вічна і не дарма культова... Це зрозуміло. Тоді як щодо її механічної частини? Крізь призму свіжого погляду на жанр.

Стратегічний підхід тут стає ключовим до кожної сутички.

Система паузи, котра дозволяє призупиняти час й віддавати накази членам загону, дає можливість продумувати кожен крок, адаптуючись до конкретних обставин бою. А, повірте, не завжди рятує та комірка автоматичної тактики. Може, це теж частина реалізму, коли прямим текстом кажуть про те, що ти не всемогутній, хоч і ключовий герой... Але бої тут по-справжньому важкі та по-справжньому виснажливі. Про неочікуваність деяких я мовчу. Гра в більшості випадків задавлює кількісно, тому що загону часто доведеться лізти у саме кодло ворогів. І це не лише впливає на витримку персонажів, а й на тебе самого: думаєш, "та зараз швиденько туди-сюди, заберем предмет в кінці коридору і здамо квестик"... Е-е, ні. Такий номер не пройде. На кожних п'яти метрах з'являтимуться нові групи суперників, в кінці, по класиці, бос з власною міні-армією, а разом із цим, інколи, тебе ще зустрічають інші вороги по дорозі назад. В такі моменти, без можливості відволіктися на щось інше, зникає запал стратегічного мислення і хочеться простим "йти напролом" закінчити це якнайшвидше. Це саме той душний, як-то кажуть, момент, про який я згадувала друзям.

Крім того! Крім того... Не варто недооцінювати важливість підготовки до, безпосередньо, бою. Навички крафту зілль, отрут або ж вміння накладати тимчасові бафи можуть істотно полегшити зіткнення. Тримаєм це в голові та не нехтуєм.

Найпомітніший з мінусів — значний акцент на пересуванні між великими локаціями без можливості прискорення.

На жаль, іноді відчувається, що ти витрачаєш більше часу на біганину між точками завдань, ніж на самі квести або сутички. Хоча, безумовно, кожна локація має свої візуальні й атмосферні родзинки, але саме оце рутинне переміщення по вже досліджених територіях часто сповільнює темп гри, що особливо відчувається на пізніших етапах проходження. Також не можна стрибати і багато недивимих стін, намічених творцем, через які не вийде зійти зі шляху.

Не можна не звернути уваги на візуальну складову.

Хоча багато гравців критикують її, бо вона застаріла, я не можу погодитися з цим. Як на мене, стиль цілком гарно адаптований навіть на сьогоднішній день. Немає нічого аж надто відштовхуючого, що могло б відволікати від загального занурення в світ. Атмосфера в кожній локації створена з великою увагою до деталей: текстури, кольори, освітлення — все це працює на створення правильного настрою сцени. Взагалі, надто прискіпливим приведередам (я їх розумію, все гаразд) сучасні тенденції в моддингу в допомогу — вони відкривають нові горизонти для покращення візуального сприйняття: і колір вирівняють, і освітлення підрихтують, і додадуть спецефекти. Мені, до прикладу, була важлива кастомізація, тому ще до встановлення підшукала собі моди на зовнішність Вартового, на якого кліпати оченятами наступні сто годин в грі.

---

Перша частина відомої франшизи точно заслуговує на увагу хоча б одним оком, якщо шукаєте вражаючої та гарно прописаної історії.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Виживання й жахи
Дата виходу: 6 жовт. 2014
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Alien: Isolation - Коли страх стає реальністю

Студія Creative Assembly, відома своїми стратегічними іграми та серією Total War, створила один із найатмосферніших хорорів сучасності. Проходження гри на складності "Неможливо" найкраще розкриває оригінальне бачення розробників і дарує незабутній досвід виживання у космосі.

Атмосфера та дизайн
Перше, що вражає в Alien: Isolation – це неймовірна атмосфера жаху. Станція "Севастополь" відтворена з надзвичайною увагою до деталей ретрофутурізму, що робить її схожою на декорації оригінального фільму. Мінімалістичне освітлення створює постійне відчуття тривоги.

Звуковий супровід заслуговує окремої похвали. Кроки Чужого у вентиляції, скрип металевих конструкцій, шипіння пари з пошкоджених труб – кожен звук має значення і може бути як порятунком, так і передвісником загибелі, частіше друге. Музичний супровід майстерно підкреслює напружені моменти, змушуючи нервувати.

Геймплей та механіки
Ключовий елемент гри – це унікальний штучний інтелект Чужого. Він не просто переслідує вас за заздалегідь прописаним маршрутом, а постійно навчається та адаптується. Якщо ви часто використовуєте один метод відволікання, Чужий починає його ігнорувати, і швидко може вас знайти, та прописати свій поцілунок. Він ретельно перевіряє шафи, столи та інші потенційні схованки, тому не дуже вдала ідея буде їх використовувати.

Арсенал виживання включає різноманітні пристрої: від саморобних шумових пасток до вогнемета. Проте обмежена кількість ресурсів змушує економити кожен патрон та батарейку. Система крафтингу дозволяє створювати необхідні інструменти виживання.

Складності та недоліки
Гра не позбавлена недоліків. Система стрільби могла б бути точнішою, особливо це помітно в боях з лицехватами. Деякі місії надмірно розтягнуті, з великою кількістю одноманітної ходьби. Рівень з реактором може викликати фрустрацію через непередбачувану поведінку ШІ та головоломки під постійною загрозою.

Для тих, хто наважиться грати на складності "Неможливо", рекомендую:
• Ознайомитися з керівництвом поведінки Чужого, або на власному досвіді спробуйте
• Запастися терпінням – часті повернення до контрольних точок є нормою
• Використовувати детектор руху обмежено - він привертає увагу Чужика

Додатковий контент
DLC пропонують дві додаткові локації з оригінального фільму та режими виживання. Проте вони не додають суттєвого інтересу і можуть бути проігноровані без втрати важливого контенту.

Висновок
Alien: Isolation – це видатний представник жанру survival horror, який вражає своєю атмосферою, деталізацією та непоганим ШІ антагоніста. Попри певні технічні недоліки та моменти з надмірним розтягуванням геймплею, гра забезпечить унікальний досвід виживання, який тримає в напрузі від початку до кінця. Особливо рекомендую до придбання під час знижок.

———————————— | НКО | ————————————