Жанр: Рольова гра, Стімпанк, Виживання
Дата виходу: 31 січ. 2019
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

На загал

Це хардкорна рольова гра з фокусом на дослідження та сюжет, сповнена загадками, філософією, і, подекуди, гумором. Вона велика, навіть через сотні годин можна знайти щось нове. Бойова й торгівельна системи неглибокі, але гарно виконують свої функції. Сюжет подається у текстовому форматі, для сприйняття необхідне поглиблене знання англійської та перекладач — гра містить дуже багато рідковживаних літературних слів.

Рекомендую грати у Legacy Mode (капітан помирає назавжди), Merciful (завантаження останнього чекпоінта) ламає відчуття небезпеки та атмосферу.

Переваги

Гарна атмосфера
Звукове оточення, візуал та постійні негаразди якісно занурюють у ігровий всесвіт.

Багатий візуал
Фон шикарно промальований у кількох планах, локації різноманітні навіть у рамцях одного регіону, а їх загалом чотири.

Захоплива історія
Лор дуже глибокий та подається невеликими порціями у стилі Dark Souls. Кожен офіцер має особистий квест. Дії гравця впливають на ігровий всесвіт, але не настільки, щоб перестати відчувати себе незначною комахою у світі лавкрафтівських чудовиськ.

Недоліки

Невелика варіативність ворогів
Глобально це не проблема - на загал вороги достатньо різноманітні. Але на рівні фракцій це буквально 1-2 типи, що з часом набридає.

Відсутність модів
Вони могли б значно знизити репетативність повторних проходжень в геймплейному плані - зокрема, нівелювати вищезазначений недолік.

Невеликий простір для ролплею
Варіанти у діалогах скупі, а деякі дії призводять до непередбачуваних наслідків, які роблять персонажа мудилою, тож відіграти добряка важко. Мабуть, це фіча, але іноді аж надто харить. Гра більше про дослідження світу, ніж про дії гравця.

Дивна система прокачки
Вона реалізована у вигляді Traits (Риси), подій з минулого або досягнень під час пригод, кожна з яких підвищує два з чотирьох скілів. Задумка цікава, але ролплей може вступити в конфлікт із бажанням вкачати конкретний скіл. Втім, після 20 рівня (якщо доживете) можна вкачувати скіли напряму, тож це не критично.

Риси персонажа та його походження не впливають на сюжет
За дуже рідкісними виключеннями.

Нерівномірна глибина проробки локацій
Столиця першого регіону, наприклад, практично мертва у порівнянні з іншими.

Повторюваність та невелика кількість рандомних подій при подорожах

Неясність лору/сюжету, відсутність пояснень в Інтернеті
Геть суб'єктивно, але мені не сподобалось, що знайти якусь інформацію доволі важко, не кажучи вже про всеохоплюючі матеріали - їх, здається, просто нема. Загадковість, недоговорювання та багатозначність - невід'ємні частини гри, але особисто мені шукати всі відповіді самостійно було ліньки. Втім, для когось цей пункт може бути (значною) перевагою.

P.S. Так, пунктів вийшло багато, та бажання критикувати виникає не через низьку якість гри, а через те, що я подекуди затер її до дірок. Також грати варто більше заради лору/сюжету, аніж геймплею, а я вчинив навпаки. Особисто мені після повного освоєння бойової системи стало нудно, бо я можу перемогти будь-якого ворога навіть зі стартовим кораблем. Можна сказати, я грав неправильно: фокусуючись на дослідженні лорових таємниць, задоволення можна розтягнути значно довше.

Висновок

Загалом вийшло добре, особливо враховуючи, що це інді з Кікстартера. Купувати можна й без знижки, хоча краще кинути зайві 200 гривень на збільшення кількості хороших московитів.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Рольова гра, Пригоди, Покрокові бої
Дата виходу: 28 трав. 2019
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Категорично не рекомендую витрачати час на цей посередній доробок

З переваг: наявність української локалізації (наприкінці гри регулярно зустрічаються одруківки), гарний арт, цицьки, здебільшого якісне звукове оточення. ВСЕ.


З недоліків:

- ПОСТІЙНИЙ лудонаративний дисонанс.
Сюжет розвивається дуже динамічно і всіляко заохочує гравця поспішати. Але робити вилазки виключно задля фарму чи розвідки видається абсолютно нелогічним, хоча якщо цього не робити, то шанси загону перетворитись на привидів досягають шансів росіянина отримати дрон в пику, просто через відсутність якісного спорядження й дефіцит хіла. На рівнях з босами можна СПАТИ В ТАБОРІ! Пасхалки не цікаві і лише заважають безнадійним спробам зануритися назад у ігровий всесвіт. На привидів працює кровотеча. Табори іноді трапляються настільки часто, що складається враження, ніби загін тільки те й робить, що розважається і спить (іноді просто неба, без наметів). І т.п.

- Сюжет рівня шкільного фанфіку.
Персонажі ніяк не розвиваються, сюжетні повороти банальні, спроби в дарк фентезі за рахунок ідіотських смертей викликають іспанський сором та фейспалм. Мотивація антагоністів не розкрита - карикатурно погані, просто тому, що погані. Спроби в містифікацію й саспенс викликають лиш нудьгу і зневажливий сміх.
На вікі написано, що на кінцівку впливають лише розпливчасті фрази, які гравець обирає у снах ГГ. Вибір між фракціями впливає тільки на отримання костюмів та СЛАЙДИ (не геймплей!) в останній битві. При тому, що навіть за відсутності слайду фракція все одно приймає участь в битві. Мої розповіді "як я провів літо" були продуманішими за це знущання зі сценарного мистецтва.
В якості вишеньки на тортику - останній бос після першої стадії бере під контроль усіх трьох членів загону ГГ, наказує їм накласти на себе руки та приєднатись до нього. ПРИ ТОМУ, ЩО ПОРУЧІ ГГ БУКВАЛЬНО ЗАПОБІГАЮТЬ ЦІЙ ЗДІБНОСТІ ГОЛОВГАДА! Поступова зміна ставлення супутників до ГГ - одна з небагатьох якісних рис сюжету. Тож якщо гравець (як я) мав нещастя прив'язатися до своїх супутників, то азаза затралєн лалка. І цьому ніяк не можна запобігти, до речі.

- Гра дуже легка.
Вона хоч і намагається бути схожою на Darkest Dungeon, але це буквально мем про жалюгідну пародію і неповторний оригінал. І так, я грав на високій складності.
Бойова система поверхнева й практично не змушує думати. Якщо двічі вкачати пильність, ЖОДНА пастка ніколи не зачепить загін. Я зробив ДВА походи за ресурсами, і нафармив стільки валюти, що до кінця гри просто купляв хілки й топове спорядження. Це дозволило мені майже без жодних труднощів принижувати кожного боса на своєму шляху. До речі, через легкодоступність валюти

- Крафт не потрібен.
Як і половина предметів спорядження, якщо подумати над формуванням загону і прокачкою ГГ більше двох хвилин.

- Анімації в кращому випадку прийнятні, а часом взагалі жахливі.

- Художній стиль сюжетних коміксів різко відрізняється від in-game стилю персонажів.
У коміксах всі перетворюються на кріпових страхопудал.

- Останній рівень робився в останній тиждень, силами голодних аутсорсерів, замкнених у підвалі.
Штурм стін відбувається на слайдах, загін просто спавнить всередині. Навіщо у вирішальній битві, на шляху до фінального боса, вставляти РАНДОМНІ ПОДІЇ З ФАРМІНГОМ РЕСУРСІВ - загадка південнокорейського левелдизайну. Крім самого боса, є лише дві групи ворогів, одна з яких вмирає за два ходи. І так, поки десь там героїчно гинуть союзники ГГ, вона може РОЗБИТИ ТАБІР І ПОСПАТИ. Шикарно, просто чудово! Мені бракує слів, щоб достойно описати геніальність рішень, які прийняли розробники цього неймовірного шедевру.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Візуальна новела
Дата виходу: 31 жовт. 2022
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Для мене це не була просто казкова мандрівка в дещо похмурій атмосфері. Це, радше, була подорож у глибини людської душі.

---

Одержима бажанням помсти, головна героїня вирушає на пошуки містичного Монстра, якого вважає винним у смерті рідної людини. Але її пригода — це не лише фізичне випробування. Це подорож крізь власні страхи, сумніви, тіні минулого. Це історія змін, що відбуваються в ній самій — так само, як і в нас, тих, хто слідкує за її шляхом.

Одним із найсильніших аспектів гри є, беззаперечно, атмосфера.

Творчиня вдало передала відчуття, що переслідують героїню... що переслідують нас разом із нею. Темні ліси, занедбані місцини й містичні істоти — разом це все створює відчутну обстановку, яка ідеально доповнює сюжет. Вона щільна, гнітюча, вона ніби затягує, стискає простір навколо, змушує відчувати не просто присутність у цьому світі, а безпосередню втягнутість у його похмурий настрій.

І все це доповнює візуальний стиль, який, без перебільшення, заслуговує окремої похвали. Пані Олені, художниці, хочеться низько-низько вклонитися за її неймовірну роботу. Стиль дуже виразний, деталізований, із вкрай влучним кольоропідбором.

А от музичний супровід… не вражає. Але він працює. Він не домінує, не відволікає. Скоріше, непомітний, як легкий шепіт, що розчиняється в темряві. І в цьому, можливо, головний сенс — не додавати зайвого, а підкреслювати вже створене.

Вибір тут впливає не лише на сюжет, а й на характер героїні.

Ми не просто спостерігаємо за подорожжю Герди — ми формуємо мисливцю, крок за кроком наближаючи до істини… або до безвиході. Її історія змушує співчувати, змушує замислюватися про сенс помсти, прощення, про те, де закінчується справедливість і починається жорстокість. Вона — наша зброя й водночас відповідальність.

А ще гра не цурається карати за необачні дії смертю. Це додає напруги і робить рішення вагомішим; змушує не просто споглядати історію, а переживати її.

Але проходити було важко.

Мені знадобилися перерви у тижні, навіть місяці, аби нарешті довершити власну історію. Ми ніби рухаємося по сюжету, та подача тяжкувата. Надто меланхолійна, темп зовсім неспішний.

Найбільша іронія полягає в тому, що найбільш харизматичними та живими персонажами виявилися… два мертв’яки.

Так, ви правильно читаєте — саме вони, з поміж усіх дихаючих чи хочаб притомних. Єдині персонажі, що додали свіжого ковтка повітря. І це не смішно. Це сумно. Нас знайомлять з цікавим оточенням, проте персонажі залишаються нерозкритими, ніби до довершення кожного не вистачає ще якихось значущих фрагментів. Я розумію, що цей світ по задумці бездушний… Повинен бути бездушним. Чи задушним? Коротше, безжальним, одним словом. Але так довго дивитися на ляльок виснажливо. Складалося враження, що вони всі говорять з однаковою манерою, однаковими словами і саме через це різноманітність блякла поза увагою.

Питання ще… До чого в грі романтичні гілки?

У світі панує відчуття пустки, відстороненості й приреченості. Здається, що сама історія прагне довести: незалежно від того, які рішення ми приймаємо, тягар втрат залишиться з нами. І саме в цьому контексті романтичні гілки виглядають… чужорідно. Вони ніби існують просто тому, що “так треба”, ніби додають їх не для повноцінного розкриття персонажів чи відносин, а щоб гравець міг теоретично відчути хоча б натяк на підтримку. Але ключове слово тут — натяк. Героїня не отримує від цих взаємодій ані реального емоційного зв’язку, ані глибшої розради. Це не про кохання, не про взаємне пізнання чи зміни, що приходять через близькість. Це радше короткий момент, коли в темному лісі мерехтить слабкий вогник, до якого можна протягнути руку… але він не гріє. І коли він згасає, залишається лише холод. Можливо, це було задумано так свідомо — показати, що навіть у таких стосунках є певна порожнеча, бо вони не можуть вирішити головний конфлікт героїні. Але… Відчуття потрібності це їм не додає, аж нітрохи.

---

”Кожна книга чимось закінчується і це добре” (с) старий Тадеуш, коли я ніяк не могла вийти на більш-менш хорошу кінцівку.

Насправді, хочеться, аби ви спробували. Хочеться, аби теж відчули наслідки свого шляху та дізналися, який то є Монстр. Обіцяю, історія щось точно зворушить всередині — якби глибоко то не було.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Симулятор ферми, Пригоди
Дата виходу: 20 листоп. 2024
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Luma Island - гра про фермерство та пригоди, але є нюанси...

Передмова
На перший погляд, Luma Island здається одною з тих самих "козі" (комфортних) ігор, яких зараз чимало. Трейлер, що демонструє приємний, але простенький візуал, фермерство, підземелля, милі ніпи та кооп. Й будь-яка людина, яка знайома з Stardew Valley підніме брову з думкою, що це звучить як якийсь 3D клон. Однак на щастя й на горе цієї гри скажу вам, що це не так. Й по при використання схожих ідей, основа гри є кардинально іншою, як й мета. Й починаючи звідси мені вже на перед хочеться сказати, що гра має ну дуже багато спірних моментів та рішень, які не тільки є не помітними в трейлері, але й ба більше, розкриваються опісля незворотної відмітки часу. Тому якщо вас зацікавив трейлер, і ви думаєте чи брати гру, ознайомтесь з цим відгуком, й тільки тоді приймайте рішення, щоб опісля не бути розчарованими.

Що таке Острів Лум?
Як я вже писав раніше, в трейлері гра нам показує фермерство, але окрім нього й ще декілька активностей. Й це перший момент на який варто звернути увагу. Luma Island це не гра про фермерство. А точніше, не суто про нього. Почавши гру, та пройшовши простий навчальний сегмент, де гра вас ознайомить зі створенням предметів та їх видобутком, гра нас відправить в містечко, де ми зробимо основний вибір, що вплине на увесь подальший ігровий цикл. А саме, ми оберемо професію. Всього їх 10, й кожна буде мати свій в міру унікальний ігровий процес. Однак так чи інакше, усі вони будуть перетинатись в одному, а саме дослідженні острова.
Це наступний аспект, який на мою думку виділяє Luma Island від інших схожих ігор. Оскільки тут гра явно робить чималий нахил в аспект першовідкривача та дослідника. Так, після отримання першого чотирилапого товариша, ми будемо то тут то там знаходити закопані скарби, а самі локації, на які розділений острів, міститимуть чимало різноманітних пазлів, котрі в міру проходження гри будуть все складнішими й складнішими.
Й почну я з доволі сильного аспекту гри, а саме її естетики. Гра, що візуально, що музикальним супроводом старається розслабити гравця. Так графіка у грі доволі проста, однак консистентна й має чималий шарм у порівнянні з десятками інших схожих ігор. В то й же час саундтрек довгий час мотивував мене залишатися в грі, оскільки чудово розслабляв. А беручи до уваги його тривалість, а саме понад 3 години, так ще й не набридав. Ці два аспекти для мене довгий час сильно витягували гру. Хоча зразу зазначу, що по при такий простий візуал, гра оптимізована так собі. На моєму ПК гра любила час від часу підфрізити, а на SteamDeck навіть на низьких налаштуваннях, гра в різних локаціях має ну дуже нестабільний графік кадрової частоти.
Однак вернемось до ігрового процесу. Після того, як ми оберемо професію, в нас почнеться лінійка завдань, яка фактично буде слугувати показником нашого прогресу. Так, наприклад Пивовар має виготовити певний напій, для цього він має спочатку зробити бочку для бродіння, а опісля купити насіння потрібної нам культури, посадити її та після її дозрівання, зібрати та почати бродити наше питво. Після того як воно буде готове, ми зможемо його продати, та отримаємо завдання з рецептом наступного напою. Цей цикл буде розбавлений дослідженням острова, задля ресурсів для напою та покращень, а також доглядом за рослинами, оскільки вони можуть підсохнути або порости бур'яном. Й цей цикл буде повторюватись до моменту, коли вас підвищать по професії й ви не підете досліджувати наступну локацію в пошуках нових ресурсів для вашого діла.
Кожна локація містить нові ресурси, загадки, підземелля, а також ворогів. Й останнє це наданий момент унікальний аспект гри. Оскільки в цій грі не можливо померти. Через що, всі вороги, це просто різний спосіб подратувати вас тим, що при попаданні ви викидуєте певні ресурси, хоча на щастя їх можна підняти назад, вони нікуди не пропадуть навіть через довгий час. Через це вороги фактично ніколи не становлять справжньої загрози, а фактично є ще одним ресурсом, який просто може вас трошки подратувати. Оскільки часто після перемоги над ними, випадає чимало різних речей.
Останнє про що варто згадати в цьому розділі, це підземелля. Так у грі є печери, які слугують для видобутку ресурсів, та підземелля, що містять кучу пазлів та винагород. Останні потрібні для проходження гри. Однак крім звичайного завдання гра ніяк про це не повідомляє. Тому думаю саме на цьому моменті варто перейти до проблем цього милого проєкту.

Що не так з цим Островом?
Й тут варто вже позначити великого слона в кімнаті. Не очікуйте з усього мною зазначеного вище, якоїсь сильної глибини або сильного різноманіття. Ті ж раніше згадані напої це чисто предмет продажу, а вирощування культур це міні гра, яка стає рутинним кошмаром, як тільки в тебе є більше ніж десяток культур. Й хоча деякі професії мають певну автоматизацію в міру прогресії, часто вся суть полягає в повторенні тих самих дій просто в різних варіаціях, а також грінді, дуже великій кількості грінду. Й це чимала проблема, настільки, що вже в першому патчі, його кількість зменшили у двічі, та він все ще явно помітний в останній треті гри.
Розробники сильно пішли в ширину, та це призвело до сильної рутинізації проєкту. Найяскравішим проявом якої на мою думку є Луми, це милі звірята яких ми будемо збирати в міру проходження гри та дослідження острова. Єдине їх призначення, це шукати скарби та давати нам ресурс, який потрібний для прогресії. А єдина різниця між усіма Лумами, це їх вигляд.
Й так у всьому. Кожна нова локація це є минула локація +1 з іншим оформленням та левел дизайном. Пазли ті ж самі, просто з більшою кількістю кроків. Ресурси ті самі, просто з іншим оформленням. Вся гра це один ігровий цикл, який дуже помітно повторюється, що для мене й мого товариша стало чималою проблемою під кінець, коли гру вже я закінчував сам, оскільки йому просто набридло. Й це при тому, що у двох гра йде врази плавніше в плані прогресії. А з нею теж є чимало проблем. Оскільки вся прогресія це фактично грінд, заради того, щоб полегшити грінд в майбутньому, й цей процес іде циклічно до самої останньої локації, де ціни на покращення стають неадекватними, й фактично не мають сенсу, оскільки для закінчення гри не потрібно ні виконувати більшість квестів, окрім деяких для відкриття нових локацій, ні навіть завдання своєї професії. Потрібно просто пройти всі підземелля та зібрати усі ключі. Й хіба що хороша кінцівка буде вимагати від вас ще грінду, оскільки вимагатиме наявність у вас усіх Лум.

Підсумок:
Та в кінці я все ж радий що грав Luma Island. Це далеко не ідеальна гра. Й судячи з Discord-у гри, розробники не до кінця розуміли для кого роблять гру й на чому їм було варто зосередити увагу. Гра має цікаві ідеї, але їх глибина ну надзвичайно мала. В ній все кричить, що вона хоче, щоб ти розслабився, але грінд в ній монотонний, а модератори кажуть що гра не позиціонує себе як "козі". В ній є чимало класних рішень, але в то й же час, гра або сильно ними зловживає, або взагалі не концентрує на них увагу. Так й виходить, що вся гра, це великий нюанс.
І якщо вам подобається грінд, й ви хочете розслабитись, то ця гра цілком вам підійде, особливо для гри з друзями. Однак, якщо хоча б щось з вище написаного вам не до вподоби, то купувати гру я не рекомендую, оскільки є чималий шанс, що цей аспект стане для вас критичним в міру наближення до фіналу гри.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Кооператив, Бойовик
Дата виходу: 15 верес. 2009
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Resident Evil 5

Чесно кажучи, важко сказати, що гра хороша. На мою думку, це найслабша номерна частина серії. Можливо, це лише мій поганий experience, але певні моменти гри повністю відбивають бажання продовжувати проходження, і це сумно. Адже з потенційно чудових ідей та експериментів у серії ми отримали не Resident Evil, а якийсь зомбі-шутер. Грати в нього не лише нецікаво в порівнянні з минулими частинами, а іноді й відверто дратує.

Переваги гри:

Почну з хорошого: сюжет, графіка та атмосфера
Сюжет у грі є доволі стандартним для серії, але реалізований на хорошому рівні. У порівнянні з 4-ою частиною історія здається слабшою, проте загалом вона непогана. Ми повертаємося до вже знайомого героя – Кріса Редфілда, який тепер працює в B.S.A.A. Він вирушає до Кіджуджу (ор. Kijuju) разом із напарницею Шевою Аломар, щоб зупинити Рікардо Ірвінга. Проте це був би не Resident Evil, якби все йшло за планом. У грі є моменти, які потішать шанувальників серії, наприклад, повернення ключових персонажів і характерний для серії стиль сторітелінгу.
Ще однією сильною стороною гри є графіка й атмосфера. Для 2009 року графіка дуже хороша. Її застарілість компенсується атмосферою, що радує. Окремо хочеться відзначити якісні анімації, вражаючу роботу зі шейдерами та дизайн локацій. Африканський сетинг додає грі унікального шарму й чудово їй пасує.

А тепер щодо недоліків:

Основна проблема гри – геймдизайн. У четвертій частині Capcom додали певні елементи екшену, але там це виглядало гармонійно. У цій грі баланс зламався: замість survival horror'а ми отримали посередній шутер. Стрілянина, яка раніше була цікавою, тепер дратує через погану реалізацію. До того ж її занадто багато, що ще більше засмучує фанатів серії.
Найгірший аспект – кооператив. Грати самостійно майже неможливо через недоліки в реалізації напарника. Боси в грі теж розчаровують: половина з них нудна, а інша частина – настільки дизбалансна, що викликає лише роздратування. Додайте до цього відсутність цікавих головоломок і дратівливі QTE, і ви отримаєте гру, яка зовсім не відповідає духу серії.


Це моя суб’єктивна думка. Гра має велику базу шанувальників, і, ймовірно, вона лише зростатиме. Але я не можу рекомендувати її до проходження. На мою думку, це втрата потенціалу, який міг би зробити її чудовою частиною серії.
Для мене ця гра – на 5, максимум 6 із 10.

———————————— | НКО | ————————————