Жанр: Рольова гра
Дата виходу: 27 жовт. 2010
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Чи готові ви обирати між злом та ще більшим злом?

---

Бо "Вік Дракона" не про казкових магів, лицарів і королів, а про магів, лицарів і королів в повному несправедливості світі. Я б радше назвала його суворим, ніж просто темним фентезі.

Цінність серії в реалістичності поданого цього світу.

Не в контексті законів фізики чи природи, а в психологічній глибині. Я про сіру мораль, якою він тут пронизаний. Абсолютно кожен персонаж має власну мотивацію, слабкості та цілі. Жоден із них не є абсолютно добрим чи злим — це стосується компаньйонів, це стосується наповнюючих середовище НІПів чи ключових сюжетних постатей. Нас, як головного героя, постійно зустрічають суперечливі дилеми, залишаючи рівноцінно складними варіанти вибору у вирішенні тих чи інших питань. Те рішення, яке на перший погляд здається правильним, може призвести до несподіваних і навіть трагічних наслідків. Це не погано, це не добре — це просто дозволяє рухатися саме в тому світі, багата історія якого промальовується поступово. Особисто я захоплююсь такими історіями, пишу їх, тому, беззаперечно, приємно спостерігати не за чисто чорно-білою картинкою на екрані про виключних героїв та лиходіїв. До цього всього, детективного шарму додає той факт, що навіть в простецьких квестах персонажі не завжди говорять прямо або приховують частину правди. Потрібно дослідити оточення й побалакати з іншими, щоб скласти повну картинку подій. Це занурює у гру з душею, дозволяє пережити на власній шкурі реалії, а згодом подарує непідроблені емоції від побаченого. Складається відчуття, що навколо світ — живий, в біса, от банально живий, а не просто піксель, який необхідно випотрошоти заради луту. І такий підхід випробовує самого гравця: увага до деталей та вміння читати між рядками стають основним інструментом поза боєм.

По загальному сюжету ми рятуємо Тедас (настільки неоригінальна, але працююча схема) від невідворотного п'ятого нашестя Блайту.

Найцікавіше, що початок гри у кожного унікальний і залежить від обраної раси та класу.

Наприклад, вийшовши з редактора людиною в лицарських обладунках — виявляється, що маємо власні землі, титул, а до цього всього сповнену політичних інтриг передісторію, тоді як з якимсь вільним від кайданів ельфом та двома гострими кинжальчиками нас надсилають досліджувати сповнені таємниць руїни, заховані від зовнішнього світу. Є ще чотири варіанти передісторій, проте їх всі краще побачити на власні очі. Вже після невеличкого прологу нас закидають у саму гущу подій, звідки ми будемо висмикувати собі вірних компаньйонів, розвивати з ними стосунки і пліч-о-пліч боротися з незгодними.

Коли говориш про одне — з'являється десять інших розгалужень на іншу тему та на цю іншу тему ще двадцять відгалужень на десять попередніх...

Оскільки ми все ще говорим про фентезі світ, котрий цілком претендує на такі ж заслужені овації, як Відьмак чи Пісня льоду і полум'я, аби успішно дійти цілі основного завдання — доведеться розв'язувати супутні таємниці Богів, демонів в Непритомному вимірі, вирішувати екзистенційні питання міжрасових взаємин і навіть вникати у політичний конфлікт закритого народу під землею. Більшість таких великих цілей покликані прямою необхідністю завербувати союзників: пообіцяти плюшки-печенюшки з бляклою надією перемогти всеселенську загрозу. Але в кожному куточку тут захований якийсь лорний моментик, тож з цікавості можна брати безліч інших коротких квестів — або в діалозі запропонувати допомогу, або звернутися до Церкви, гільдії, таємного угрупування за винагодорою після простого "піди туди, знайди чи виріжи те". В останньому, до речі, ми отримаєм особливу історію з розвитком цих об'єднань, які нас спонсорували, як один із неочевидних елементів, що довершують загальну атмосферу живого світу.

Ну-с, хроніка частини — не дарма вічна і не дарма культова... Це зрозуміло. Тоді як щодо її механічної частини? Крізь призму свіжого погляду на жанр.

Стратегічний підхід тут стає ключовим до кожної сутички.

Система паузи, котра дозволяє призупиняти час й віддавати накази членам загону, дає можливість продумувати кожен крок, адаптуючись до конкретних обставин бою. А, повірте, не завжди рятує та комірка автоматичної тактики. Може, це теж частина реалізму, коли прямим текстом кажуть про те, що ти не всемогутній, хоч і ключовий герой... Але бої тут по-справжньому важкі та по-справжньому виснажливі. Про неочікуваність деяких я мовчу. Гра в більшості випадків задавлює кількісно, тому що загону часто доведеться лізти у саме кодло ворогів. І це не лише впливає на витримку персонажів, а й на тебе самого: думаєш, "та зараз швиденько туди-сюди, заберем предмет в кінці коридору і здамо квестик"... Е-е, ні. Такий номер не пройде. На кожних п'яти метрах з'являтимуться нові групи суперників, в кінці, по класиці, бос з власною міні-армією, а разом із цим, інколи, тебе ще зустрічають інші вороги по дорозі назад. В такі моменти, без можливості відволіктися на щось інше, зникає запал стратегічного мислення і хочеться простим "йти напролом" закінчити це якнайшвидше. Це саме той душний, як-то кажуть, момент, про який я згадувала друзям.

Крім того! Крім того... Не варто недооцінювати важливість підготовки до, безпосередньо, бою. Навички крафту зілль, отрут або ж вміння накладати тимчасові бафи можуть істотно полегшити зіткнення. Тримаєм це в голові та не нехтуєм.

Найпомітніший з мінусів — значний акцент на пересуванні між великими локаціями без можливості прискорення.

На жаль, іноді відчувається, що ти витрачаєш більше часу на біганину між точками завдань, ніж на самі квести або сутички. Хоча, безумовно, кожна локація має свої візуальні й атмосферні родзинки, але саме оце рутинне переміщення по вже досліджених територіях часто сповільнює темп гри, що особливо відчувається на пізніших етапах проходження. Також не можна стрибати і багато недивимих стін, намічених творцем, через які не вийде зійти зі шляху.

Не можна не звернути уваги на візуальну складову.

Хоча багато гравців критикують її, бо вона застаріла, я не можу погодитися з цим. Як на мене, стиль цілком гарно адаптований навіть на сьогоднішній день. Немає нічого аж надто відштовхуючого, що могло б відволікати від загального занурення в світ. Атмосфера в кожній локації створена з великою увагою до деталей: текстури, кольори, освітлення — все це працює на створення правильного настрою сцени. Взагалі, надто прискіпливим приведередам (я їх розумію, все гаразд) сучасні тенденції в моддингу в допомогу — вони відкривають нові горизонти для покращення візуального сприйняття: і колір вирівняють, і освітлення підрихтують, і додадуть спецефекти. Мені, до прикладу, була важлива кастомізація, тому ще до встановлення підшукала собі моди на зовнішність Вартового, на якого кліпати оченятами наступні сто годин в грі.

---

Перша частина відомої франшизи точно заслуговує на увагу хоча б одним оком, якщо шукаєте вражаючої та гарно прописаної історії.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Виживання й жахи
Дата виходу: 6 жовт. 2014
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Alien: Isolation - Коли страх стає реальністю

Студія Creative Assembly, відома своїми стратегічними іграми та серією Total War, створила один із найатмосферніших хорорів сучасності. Проходження гри на складності "Неможливо" найкраще розкриває оригінальне бачення розробників і дарує незабутній досвід виживання у космосі.

Атмосфера та дизайн
Перше, що вражає в Alien: Isolation – це неймовірна атмосфера жаху. Станція "Севастополь" відтворена з надзвичайною увагою до деталей ретрофутурізму, що робить її схожою на декорації оригінального фільму. Мінімалістичне освітлення створює постійне відчуття тривоги.

Звуковий супровід заслуговує окремої похвали. Кроки Чужого у вентиляції, скрип металевих конструкцій, шипіння пари з пошкоджених труб – кожен звук має значення і може бути як порятунком, так і передвісником загибелі, частіше друге. Музичний супровід майстерно підкреслює напружені моменти, змушуючи нервувати.

Геймплей та механіки
Ключовий елемент гри – це унікальний штучний інтелект Чужого. Він не просто переслідує вас за заздалегідь прописаним маршрутом, а постійно навчається та адаптується. Якщо ви часто використовуєте один метод відволікання, Чужий починає його ігнорувати, і швидко може вас знайти, та прописати свій поцілунок. Він ретельно перевіряє шафи, столи та інші потенційні схованки, тому не дуже вдала ідея буде їх використовувати.

Арсенал виживання включає різноманітні пристрої: від саморобних шумових пасток до вогнемета. Проте обмежена кількість ресурсів змушує економити кожен патрон та батарейку. Система крафтингу дозволяє створювати необхідні інструменти виживання.

Складності та недоліки
Гра не позбавлена недоліків. Система стрільби могла б бути точнішою, особливо це помітно в боях з лицехватами. Деякі місії надмірно розтягнуті, з великою кількістю одноманітної ходьби. Рівень з реактором може викликати фрустрацію через непередбачувану поведінку ШІ та головоломки під постійною загрозою.

Для тих, хто наважиться грати на складності "Неможливо", рекомендую:
• Ознайомитися з керівництвом поведінки Чужого, або на власному досвіді спробуйте
• Запастися терпінням – часті повернення до контрольних точок є нормою
• Використовувати детектор руху обмежено - він привертає увагу Чужика

Додатковий контент
DLC пропонують дві додаткові локації з оригінального фільму та режими виживання. Проте вони не додають суттєвого інтересу і можуть бути проігноровані без втрати важливого контенту.

Висновок
Alien: Isolation – це видатний представник жанру survival horror, який вражає своєю атмосферою, деталізацією та непоганим ШІ антагоніста. Попри певні технічні недоліки та моменти з надмірним розтягуванням геймплею, гра забезпечить унікальний досвід виживання, який тримає в напрузі від початку до кінця. Особливо рекомендую до придбання під час знижок.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Бойовик, Стрілянка
Дата виходу: 13 жовт. 2016
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Shadow Warrior 2: Подвійна порція насильства та гумору

"Це моя катана, а це моя гармата. Одна – для вбивства, інша… Гаразд, інша теж для вбивства." - Ло Ванг

Як грається у 2024?
Shadow Warrior 2 впевнено тримається на ногах навіть у 2024 році, демонструючи значний прогрес порівняно з першою частиною. Розробники з Flying Wild Hog явно надихнулися Borderlands, створивши свій власний коктейль з найпопулярніших ігрових механік 2016 року:

• Динамічний лутер-шутер
• Кооператив на 4 гравців
• Більше зброї та можливостей для креативного насильства
• Покращена бойова система
• Ще більше чорного гумору
• Потужніший саундтрек

💪 Сильні сторони
• Бойова система: Розширений арсенал зброї та способів знищення ворогів
• Кооператив: Можливість рубати демонів з друзями
• Гумор: Фірмові жарти Ло Ванга стали ще гострішими
• Музичний супровід: Покращений саундтрек підкреслює динаміку гри
• Різноманітність ворогів: Більше типів противників для різноманітного геймплею

👎 Слабкі місця
• Локації: Недостатньо запам'ятовуються та одноманітні
• Структура місій: Типова формула "йди з точки А в точку Б, знищуючи все на шляху"
• Повторюваність: відчуватиметься певна монотонність у завданнях
• Хаос у бою: Під час інтенсивних сутичок з великою кількістю ворогів важко розуміти, що відбувається навколо. Особливо це дратує в ближньому бою, коли екран заповнений ефектами та противниками

Кому ця гра піддійте?

Shadow Warrior 2 ідеально підійде для:
• Любителів динамічних шутерів з елементами лута
• Фанатів чорного гумору та їдких жартів
• Гравців, які шукають веселий кооперативний досвід
• Тих, хто цінує креативні способи знищення ворогів

Висновок
Shadow Warrior 2 - це відмінний вибір для розслаблення після важкого дня. Гра не намагається бути серйозною і чудово це розуміє. Якщо ви шукаєте динамічний екшен з добрячою порцією чорного гумору та можливістю порубати демонів на шматки разом з друзями - ця гра для вас.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Стратегія, Містобудівництво
Дата виходу: 7 берез. 2018
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Кобольди пахають у чужій кузні за просте "спасибі", альви вичищають ворогів за вас, а йотунни раптом стережуть кордони нещасного людського клану, замість того, щоб показати їм найближчу дорогу до Вальгалли…

Що саме вирізняє Норсгард на фоні ремейків культових стратегій?

---

Сама по собі гра ну прям ду-у-уже тішить та не ігнорує традиції скандинавської міфології. В основі лежить наступний концепт: в ролі очільника племʼя ви досліджуєте новий материк, званий Норсгардом. Мета: вижити (як неочікувано) та розширити свої володіння, одночасно захищаючись від ворогів, жорстоких погодних умов та інших раптових викликів, які постійно підкидатиме гра.

Та почати, мабуть, слід з того, що відразу кинеться в очі на головному екрані. Тож, режими.

Режим історії.

Це сюжет самої гри: у слайд-шоу з ілюстрацій вам розказуватимуть про пригоди головного героя, якому ви, як гравець по ту сторону екрана, допомагатимете відкривати нові землі, завойовувати прихильність союзників та розвиватися. Інтриги, зрада, дружба, героїчні подвиги, розкриття таємниць Норсгарду і все в такому дусі пригод, звичайно. Ви познайометеся з різними персонажами, які можуть бути як лідерами інших кланів, героями чи, навіть, ворогами. Сюжетна лінія розвиватиметься після кожної місії — це такі собі завдання, які гравець має виконати для просування в режимі. Це можуть бути завоювання територій, захист поселень, пошук артефактів або виконання дипломатичних заходів. Якщо говорити відверто, то це в певному роді навчання для тих, хто вперше підходить до жанру стратегій — ви навчитеся адаптовуватися до різних умов, використовувати різні методи для досягнення успіху та познайомитеся з усіма безкоштовними кланами в грі.

Режим завоювання.

О, а тут вам дається можливість самим створити свою власну історію: обираєте клан, умови та цілі своїх місій в ланцюзі великої кампанії. Кожна перемога даруватиме якісь бонуси для клану чи нові здібності. Підійде для тих, хто готовий до більш складних та ризикованих партій. А, найголовніше, і для тих, хто хоче зайняти себе в компанії друзів. Бо тут вже є можливість кооперативу: можете вирішити, чи співпрацювати з друзями проти компʼютерів, чи конкурувати один з одним. Як на мене, вся глибина стратегії розкривається саме у сумісному проходженні і дарує не тільки яскраві емоції, а й різноманітності в цілому. Мапа щоразу генеруватиметься нова, тож хід розвитку подій ніколи не буде передбачуваним. Гра підкидуватиме виклики — про нашестя щурів, напад альв, землетрус тощо вас попередять за кілька ігрових місяців, щоб у вас була можливість швидко підготуватися.

Основні моменти геймплею.

Одна партія (з моменту, коли ваші люди прибувають на новий материк і до самої перемоги) займає від тридцяти до двох годин. Почнете ви з однієї невеличкої області, навколо якої суцільна темрява чи туман — це в нас називається нерозвідувальними землями, які ваші люди в ролі певної професії відкриватимуть поступово. Загалом, саме згенерована мапа й найближчі до вас області відігрватимуть ключову роль. Вважайте, ця частина гри — таке собі випробовування особистої фортуни, бо клан живе за рахунок ресурсів, а ресурси беруться з навколішнього світу. Пощастило, скажуть вам, якщо сусідньою областю виявиться ліс або ж розведуть руками й перехрестяться, якщо поряд опиниться територія вовків — бо вони як росіяни, постійно рватимуться до ваших територій просто потероризувати населення. Ресурсів тут не мало, не багато, а представляють собою досить оптимальну кількість, аби швидко призвичаїтися до гри. Вони впливатимуть не тільки на виживаємість народу, а й на один із шляхів перемоги.

Так... Ми підходимо нарешті до відповіді на питання в самому заголовку.

По класиці жанру, у вас завжди буде можливість просто перебити всіх конкурентів (отже, це перший шлях перемоги через домінування, коли ви залишаєтеся єдиним кланом) або просто вийти лідером зі своєю незламною армією (це другий шлях через славу, яку ви здобуваєте у боях). Проте. Норсгард пропонує ще три варіанти, далекі від кривавих побоїв: стати незамінною одиницею у торгівлі, виграти через духовний аспект, називаємий тут мудрістю або виїхати за рахунок особливостей мапи. В останньому умови можуть різнитися: колонізувати територію під Іґґдрасіллем, першим викувати меч Одіна чи найдовше протриматися біля Воріт Гельгейму.

Мені подобається, що стратегія не тільки про виживання, а й про соціальну складову.

І це я про дипломатію. Ви можете укладати союзи з іншими народами. Як-то, до прикладу, альви — спочатку, коли ви у нейтральних відносинах, вони як і до вас, так і до інших періодично роблять набіги: крадуть їжу та й загалом сполохують населення. Інше діло, коли у вас надлишок заліза, який через торгівлю йде прямо в лапи цих хитрющих ельфів — ті поблажливіше дивляться в сторону вашого клану, викрадаючи ресурси й віджимаючи території пріорітетно ваших ворогів. А йотунни і кобольти за умов дуже хороших відносин відправляють до вас своїх представників в якості помічників, котрі не виснаживатимуть ваші запаси. Як на мене, це відчувається ковтком свіжого повітря в задушливих військових стратегіях.

Візуал.

Хочу відзначити таку собі автентичність в окремому пункті. Бо, як на мене, це одна з причин, яка вирізняє Норсгард як серед ремейків старих стратегій, так і серед гігантів Цивілізейшн або Анно. Візуал тут аж надто приємний оку, зроблений під "мультяшний" з лагідно підібраними кольорами. Очі не втомлюватимуться від перенасичення деталей, від кількості будівель, людей та й дуже яскравих фарб. Навіть навпаки: загальна обстановка на мапі доволі гарно поєднуватиметься з активним життям вашого поселення — а за ним, в свою чергу, буде цікаво спостерігати. В залежності від обраного клану і професії, люди матимуть різний дизайн одягу, спорядження, зброї. А за здобуту за перемоги віртуальну валюту ви зможете дещо змінювати в зовнішньому вигляді. Анімація плавна та, увага, жива, що змушуватиме саме по собі інколи спостерігати за діяльністю своїх поселенців, підглядати за ворогами й навіть чужими кланами.

---

Ця стратегія більше сподобається тим, хто любить пошаговки. Потрібно думати на декілька ходів вперед щодо забудування та економіки. Тут у кожної людини є певна роль і, в залежності від виду діяльності, в той чи інакший степені вони стягуватимуть різну кількість ресурсів з вас. Ті самі вояки, до прикладу, вони — не працюючі одиниці, отже поза боєм вони просто стоятимуть без діла та забиратимуть найбільше їжі. А комп'ютери тут не тупенькі і в якості стратегії можуть використовувати якісь відволікаючі маневри чи вичікувати під вашими кордонами, коли ж з іншого кінця мапи умовні драугри ніяк не відпустять ваших вояк.

---

Додатковий контент.

Чесно кажучи, прикрим стає той факт, що в пошуках чогось "нового" неодмінно прийдеться звертатися до додаткового контенту. ДЛСшками тут є клани. Вони не сильніші за звичайні, проте мають купу по-справжньому унікальних здібностей, цікавіше оформлення і додають в гру нових механік. Створюється відчуття, що ми купляємо демо-версію гри, бо шість безкоштовних кланів дуже швидко вивчаєш, швидко опановуєш і всі емоції так само швидко згасають. Після тридцяти-сорока годин чи то в кооперативі, чи то з міксу історії та кооперативу, навіть випадковість згенерованих мап і викликів вже не вражають, а якихось новводеведь чи подій нас не очікує навіть. Розробники просто продовжують клепати ті нові клани, підрихтовуючи під них із кожним оновленням баланс — бо він тут тонкий, насправді. Ну купите ви одну з ДЛШсок, якщо не шкода сотні гривень і що отримаєте? Знову швидке вивчення та освоєння, а згодом чергову нестачу нових вражень. Це, мабуть, єдиний мінус, який я хочу виділити для Норсгарда.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Метроїдванія
Дата виходу: 27 берез. 2021
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Record of Lodoss War: Deedlit in Wonder Labyrinth - чудова перша метроїдванія.

Передмова:
Deedlit in Wonder Labyrinth - це гра у світі "Літопису Війни Лодоса". Це доволі стара серія яка в оригіналі є комбінацією лайт-новел, rpg ігор та аніме адаптації які на жаль не здобули великої популярності на заході, чому свідчить й те, що офіційно з усієї оригінальної серії було перекладено англійською та опубліковано лише одну книгу. Та все ж серія відома у вузьких кругах, та шануються як ними, так й у себе на батьківщині.
Так ця серія мала вже чимало ігор по мотивах, але Дідліт в Диво Лабіринті - це перша гра серії в жанрі метроїдванія. Однак давайте ближче до справи.
Чи потрібно читати всі новели та проходити ігри серії, щоб цілком насолодитись та зрозуміти історію та світ гри? Ні, але скажу, що з мінімальним ознайомленням, для якого підходить стареньке аніме "Літопису Війни Лодоса", гра буде грати явно іншими фарбами, оскільки ви вже будете знайомі з персонажами, а історія буде більш зрозумілою. Однак навіть без цього, отримати задоволення від гри беззаперечно можна.

Диво Лабіринт:
Як таке часто буває, метроїдванії часто побудовані так, що діляться на різні локації та місця в яких гравець проведе чимало часу, як борючись з противниками, так й шукаючи секрети. Й Диво Лабіринт не став виключенням. Гра має чимало локацій, й кожній є що запропонувати, як візуально, так й аудіально. Будь це лісиста зона, печери повні лави чи охайний особняк. Й кожна з зон має виражену музикальну тему, яка чудово синергує з локацією в якій грає та задає темп.
Сам же лабіринт, як й в безлічі метроїдваній це череда проходів та розвилок минаючи які, борючи монстрів, знаходячи секрети й перемагаючи босів ми просуваємось все далі й далі. І як й багатьох сучасних представників цього жанру подорож по ньому випадає доволі лінійна, хоча й пропонує чимало секретів до яких гравець добереться тільки в міру проходження певних етапів або здобутті здібності, сама ж структура лабіринту не є лінією, й часто подорож вертає Дідліт на минулі локації, щоб через них попасти в наступні частини лабіринту. Які заховані за закритими дверима, відкриваємо які ми натисканням спеціальних плит. Моя ж проблема з цим полягає в тому, що в грі майже немає ситуацій коли гравцеві буде потрібно вибирати, яку локацію дослідити першою. Та якщо це є всього лише забаганкою навіяною великими представниками жанру, то проблема, коли за такими дверима закривають шорткати на минулі локації, через що останні втрачають частину функціоналу й по часу їх відкриття ви ними вже скоріше за все не будете користуватись. Й не раз у мене виникала ситуація, коли я мав намір вернутись на минулу локацію через коридор який їх сполучає, однак двері в ньому чітко казали мені "Е ні. Тільки після перемоги над босом локації.". Це дратувало. Та на противагу, в грі є цікаві пазл секції, які теж утилізують двері, але ті хоч можна відкрити пройшовши такий пазл, й хоча їх не те щоб дуже багато, приємно, що вони є, й що за їх проходження дають хороші винагороди. Це ж стосується й секретів, які тут шукати доволі просто й цікаво, а в деяких навіть лежить дуже непогане спорядження.
Таким чином, хоча й не без компромісів, але в Deedlit in Wonder Labyrinth хороший світ, який легко й цікаво досліджувати. Уважному гравцеві не буде проблеми знайти усі секретки. А будова мапи дає змогу без особливих проблем пересуватись нею, борючи або оминаючи ворогів.

Мандри Дідліт:
Ми просинаємось в загадковому місці схожому на монумент комусь, ми не знаємо як тут опинились, тому йдемо на пошуки відповіді, й незабаром ми находимо духа вітру й вернувшись до монумента бачимо Парна, який швидко йде кудись. Дідліт не розуміючи що коїться, спішить за свої любим, та коли ми заходимо в наступне приміщення, його там немає. Та ми знаємо, він є десь тут, ми мусимо Його знайти.
Таким чином починається ця пригода в загадковому місці, що й справді нагадує дивний лабіринт, в якому кояться дива. Що стосується ігрового процесу, то він тут простий, як з погляду механіки, так й по рівню складності. Ми маємо стрибок, атаку основною зброєю, луком, заклинанням та можемо ухилитись, зробивши ривок назад. Це основа, що доповнюється як декількома здібностями, так й спорядженням. Й почнемо з першого. На відміну від більш класичних метроїдваній здібностей в грі не сильно то й багато, дух вітру, що дає левітацію, подвійний й потрійний стрибок та дихання під водою. Однак не враховуючи останнього гра вміло використовує та застосовує ці здібності, комбінуючи їх з одною з основних механік гри - духами. Так в міру проходження в Дідліт буде два духи, а саме дух вітру та вогню, і їх вміле використання може зробити вас дуже сильним. Оскільки ви не тільки зможете вміло проходити пов’язані з ними пазли, лікуватись, а й блокувати деякі атаки ворогів, та завдавати їм більше шкоди в замін. Так, в грі як й в Симфонії Ночі, що є батьком більшості сучасних метроїдваній, є механіка різних типів ушкоджень, та стійкості й вразливості до них, й ця система була доволі вдало спрощена й перенесена. Так вороги мають як вразливості, так й стійкість, інколи навіть й повну. І завдяки індикації цих вразливостей та стійкостей ми завжди в змозі на ходу адаптуватись до ситуації, чому помагає вдале жонглювання духами, які розділяють з вами свою стихію та заклинаннями, які бувають різного типу. Таким чином ви з легкістю будете в змозі проходити не тільки рядові кімнати, а й босів. Й це доволі круто урізноманітнює боївку, хоч й потребує певного звикання.
А от що стосується спорядження, то воно тут є на мою думку доволі скучним. Оскільки з амуніції ми маємо тільки основну зброю та лук, й більшість цієї зброї відрізняється здебільшого лише силою атаки, що й так росте з нашим рівнем (тут рівнева прогресія, коли піднімаючи рівень ми просто стаємо трохи сильнішими у всьому) та швидкістю. Спорядження з унікальними властивостями дуже мало, а зброї яка б мала власний тип шкоди ще менше, й це здебільшого спорядження яке ви знайдете під кінець гри. Й хоча у випадку основної зброї є ще поняття дальності атаки та траєкторії, навіть тут різноманіття не сильно багато. Та навіть по при цім, ігровий процес все ще є таким що затягує та просто механічно приємним. Динаміка, що в комбінації з музикальним супроводом та знанням базових механік утворює потік в якому перед вами мало хто встоїть.
На жаль, по проходженню, коли ви вже розженетесь та опануєте базові механіки, грі буде не сильно багато що вам запропонувати. Оскільки по проходженню вам стають доступними тільки бос-раш та додаткові модифікатори до базової гри, як от гра з один здоров’ям, без заклинань або з обмеженням в один рівень. При цьому, за таке проходження гри ви нічого не отримаєте, ні якогось предмета, або навіть досягнення. Тільки бос-раш має 3 досягнення залежно від рангу на який ви його пройдете. Однак він для вас не займе багато часу, хоч й стане цікавим випробуванням.

Підсумок:
В підсумку хочеться сказати, що хоча Record of Lodoss War: Deedlit in Wonder Labyrinth й має свої компроміси, це все ще неймовірна гра та чудовий представник жанру метроїдваній, який підійде як гравцям не знайомим з жанром, так і досвідченим ігроманам. Й хоча для останніх, гра може здатись доволі простою, вона все ще буде здатна запропонувати як унікальні механіки, так й стрімкий ігровий процес.

———————————— | НКО | ————————————