Recent reviews by SHR51

Якщо це не найкраща українська гра, то вона точно в тій когорті. Рівень якості вражає — музика, звук, анімації, візуальний стиль. Все на висоті. Гарним нововведенням є покращення карт від їхнього використання на кшталт того, що було у Griftlands.

Menace From The Deep, на мою думку, є гарною еволюцією формули Slay The Spire. Система колод мені навіть більше до вподоби за тамтешню мапу кімнат.

Додавання сюжету до гри такого штибу мене дуже приємно здивувало. Це значно посилює зв'язок із персонажами й бажання продовжувати грати.

Фінальний бос доволі цікавий. Мабуть, ідея не унікальна, та тут виконана гарно.

Одна дивина — історії персонажів написані значно краще за решту гри. Цікаво, чому так сталось.

Загалом, безперечна рекомендація. Прихильникам складання колод обов'язково слід звернути увагу.

Fallout 4 справляє гарне перше враження, як і решта ігор Bethesda, в котрі я грав. Доволі швидко тобі відкривається великий відкритий світ, дають зрозуміти, що можеш досліджувати його, як забажаєш, і відпускають у вільне плавання. Тож перші кільканадцять годин минають захопливо за виконанням завдань, блуканням і боями зі щоразу новими ворогами. Тут сказати нічого, початок гарний. Хоч сюжет і персонажі тебе не дуже затягують, але цю функцію чудово виконує все решта.

Деякі проблеми починаються далі. Перше, що помічаєш — надзвичайно довгі екрани завантаження. Інколи відкритий світ вантажиться по чотири-п’ять хвилин. Я не думаю, що це було прийнятно на час виходу гри, і зараз це ну точно вже в жодні ворота не лізе. Проте в усьому іншому технічний стан гри чудовий. Я певен, що на релізі ситуація була інша, та зараз гра стабільно тримає шістдесят кадрів, візуальні артефакти трапляються дуже-дуже рідко, а НІП зламався лиш один раз за ціле проходження. В цьому плані все не ідеально, але чудово.

Присутні деякі неочікувані для мене рішення, наприклад той факт, що інтерфейс змінюється, коли споряджаєш силову броню. Усе лишається на своїх місцях, але отримує цілковито інший вигляд. Це класно, мені сподобалось, хоча можна було піти навіть далі, як на мене. Наприклад, зробити певну важку зброю унікальною для силової броні чи щось на кшталт того. І дати певні бонуси за її використання. Бо ігролад у силовій броні дуже дивний. Очікувано, твій персонаж стає повільнішим і краще захищеним. І це б мало балансуватись ядрами, що живлять броню. Ядро виснажилось — виповзаєш. Але дуже швидко в тебе в інвентарі тих ядер вже десятки, якщо постійно збираєш усе навколо, і насправді балансується використання силової броні тим, що вона дуже швидко руйнується. Двадцять хвилин у ній поб’єшся і все, вона повністю червона, потребує ремонту. А ремонт — це повернення на твою основну базу, де зберігаєш усі необхідні ресурси. Тому хоч силова броня і класна, та грати в ній на практиці просто незручно.

Треба відзначити супутників, які подорожуватимуть з тобою. Більшість з них цікаві, але не пам’ятні. Лише кілька насправді запам’ятаються. Класно, що можна покращувати супутників-роботів. Наприклад, я додав Аді руку-відмичку і її корисність одразу значно виросла. Та загалом супутників, як на мене, забагато. Радше б їх було менше, та вони мали більше якості.

У грі присутня ціла купа зброї. Уся вона різноманітна і більшість має хоч якусь особливість. Обов’язково натрапиш на кілька екземплярів, які стануть улюбленими. Згодом почнуть траплятися легендарні вороги, з яких завжди випадає легендарне спорядження. Це гарна ідея в теорії, але на практиці переважна більшість цього «легендарного» спорядження — це сміття на продаж. Його ще й розібрати на ресурси чомусь не можна.

У відкритому світі часто щось відбувається. Натрапити можна як на сутичку мутантів проти набіжників, так і на цілу битву Братства Сталі проти Інституту. Спершу це прикольно, додає світові трохи життя, але зрештою після двадцять шостого збитого гвинтокрила ілюзія руйнується. Як і багато інших речей тут, чудова ідея в теорії, але виконання шкутильгає.

Маю згадати найпам’ятніший момент цієї гри для мене. Вийшовши з підвалу після бою проти радіоактивних жуків, я чую якісь оголошення в небі, звук пропелерів і бачу сліпучі прожектори, що світять згори. Спершу це збиває з пантелику, а тоді починаєш роздивлятися, дивишся вгору і бачиш велетенський дирижабль у супроводі десятків гвинтокрилів, що прибувають. Лунають оголошення про Братство Сталі та про захист місцевого населення. Ця мить відчувалася справжньою подією, ніби стається щось важливе і ти є свідком цього мимоволі.

Сценарна і сюжетна складові гри зірок з неба не хапають, звичайно, але й поганими чи недолугими їх назвати складно. Вони виконують своє завдання і рухають оповідь вперед. Були дві речі, які мені тут не сподобались. Перша — це типова для Bethesda можливість приєднатися до усіх фракцій і стати лідером кожної з них. Ну не прикольно це, руйнує будь-яке занурення у світ і робить твого персонажа єдиною важливою особою в цілій оповіді, що просто дупа повна. Друга — це те, що сценарій явно просідає під вагою ігрового розміру. Сценаристи викручували собі руки та ноги, аби хоч якось це все вписати у світ, але їм не вдалося. І це не їхня вина. Це вина тих, хто приймав рішення іти таким шляхом. Цілу гру ти є рятівником для усіх, всі тебе потребують, але водночас ти не робиш суттєвих виборів (окрім того з Інститутом) аж до кінця гри. Якби сценаристам дозволили трохи дихати і можна було значно раніше обрати одну з фракцій та приєднатися до неї, це б значно покращило плин ігроладу і зробило сюжетну структуру непомірно цікавішою. Але ні, гравці люблять грати за обранця-рятівника цілого всесвіту. Принаймні, вочевидь, так вважають у Bethesda.

Незважаючи на велику кількість критики, яка в мене є щодо Fallout 4, ця гра мені дуже навіть до вподоби. Дослідження цікаві, бої не набридають, маленькі історії, які віднаходиш тут і там, завжди вражають. Гра чудово працює (окрім екранів завантаження) і що найголовніше — завжди є причина дослідити ще щось чи виконати ще якесь завдання. Тому формула Bethesda досі працює, хоча тріщини вже починають з’являтись.

Класика - то є класика. Навіть через стільки років грається чудово.

Десь на середині гри я раптом зрозумів, що тут відсутній інтерфейс. Немає мапи, завдання, компасу тощо. Усе зрозуміло з навколишнього середовища. Навіть не задумуєшся про це, бо інтуїтивно розумієш, що треба робити далі.

Для когось, хто не грав у оригінальну Half-life, цей мод - чудова нагода познайомитися з класикою.

Як ніхто раніше до цього не додумався?

У Balatro поєднались елегантна простота і чіткий захопливий дизайн.

Якби ця гра подобалась мені менше, я написав би довшу рецензію.

Чудова невелика гра про дослідження космосу. Відвідуєш планети, збираєш ресурси і поступово покращуєш свій корабель. Згодом воюєш зі злими прибульцями. Саме дослідження зроблене найкраще з-поміж решти, дуже багато різних подій та можливостей.

Ігролад дуже простий і дуже цікавий. В сюжеті хоч і немає нічого грандіозного, але таємниця достатньо захоплива. Хочеться дізнатися, що буде далі й чим усе закінчиться.

Коли серйозно сприймаєш свої творіння, тоді й інші серйозно їх сприйматимуть. Навіть, якщо це гра про чарівників-спецпризначенців, які намагаються зупинити П'яту світову війну.

Зазвичай тактичні ігри не надто переймаються сюжетом і персонажами, бо це для жанру не головне. І дарма, бо як на мене, в цьому жанрі досі є великий потенціал нерозказаних історій. Tactical Breach Wizards займає тут окреме місце, бо історія хоч і в дечому жартівлива, але цікава й класно прописана. Вона сприймається назагал серйозною, бо ти віриш в ті події й у те, що кажуть персонажі. Візуальний стиль також додає шарму і забезпечує грі довге життя, бо на відміну від реалістичної графіки не застаріє.

Під керівництвом гравця опиниться біля десятка персонажів, але основними є п’ятеро з них. Морський піхотинець-провидець, який може бачити майбутнє на секунду вперед. Штормова відьма-детектив, чиї блискавки відштовхують ворогів (вона є найкращою в дефенестрації!). Некромедик, яка може воскрешати людей, але для того має їх убити. Повстанка-жриця, що бореться за звільнення свого народу від гніту теократичної диктатури. Друїд-найманий убивця, що не любить працювати в команді, але в нього це добре виходить. З кожним персонажем по ходу гри знайомишся детальніше, дізнаєшся їхні страхи і сподівання, починаєш їм справді співпереживати. Це якби в ХСОМ кожен солдат був цілісним персонажем, але в меншому масштабі, звісно.

Головною особливістю Tactical Breach Wizards є змога відмотувати будь-яку дію, доки не завершиш хід. Тобто ти не мучитимешся, думаючи, що буде, коли зробити той чи інший хід. Ти просто його робиш і бачиш, що станеться. Не підійшло - відмотуєш. Це відкриває простір для експериментів і знімає тягар наслідків, бо наслідків нема. Тільки штука у тому, що це не робить гру легкою. Проблеми і труднощі, які потрібно на рівні пройти, не зникають. Інколи доводилося по двадцять хвилин думати над тим чи іншим рівнем, бо що не спробуєш - все недобре. У таких випадках потрібно вмикати творче мислення і шукати неочевидні шляхи для успіху.

Момент різкого повороту історії і розв'язка, що йде далі - дуже класні. Я зовсім не очікував такого розвитку сюжету й був добряче вражений. Кінцівка загалом виходить на новий рівень. Останнє завдання дуже пам’ятне, вимагає справді хитрого підходу, щоб його здолати.

Для мене Tactical Breach Wizards - то поки найкраща ПК-гра цього року і я не очікую, що це зміниться.

Класно бачити, як планета оживає і зеленіє завдяки твоїй діяльності. Кожен етап тераформування додає щось нове і цікаве.

Виникає думка про таке поняття, як нагромадження. Його суть у тому, що за правильного планування структура може стабільно витримувати вагу, значно більшу за звичайну, і при цьому зберігати цілісність. У моєму розумінні це нішева технологія будівництва, яка застосовується нечасто (хоча, ймовірно, помиляюсь, бо мало про це знаю). Так от, власне нагромадження як термін чудово підходить для опису Warframe. Це просто гігантська структура з безліччю поверхів, коридорів, кімнат і зал. Частина кімнат закинута, до деяких загублені ключі, а решта сповнена людей, які чомусь ніяк звідти не підуть.

Warframe — дуже дивна гра. Якщо колись, у 2013 році, ще можна було зрозуміти її жанр і суть ігроладу, то зараз, у 2024-му, це дуже важко зробити, якщо не взагалі неможливо. Так, це looter shooter від третьої особи, де ви граєте за механічних нінджа у космосі. Але це те саме, ніби описати футбол, наприклад, як гру, в якій потрібно бігати полем і копати м'яча. Воно беззаперечно так, але навіть люди, які не дивляться футбол, знають, що це далеко не все. Так і у Warframe. Тут безліч систем, ігрових режимів, прихованих завдань, очевидних завдань тощо. Спробую перерахувати хоча б половину:

- Бої на космічних кораблях, де кожен гравець є частиною екіпажу

- Файтинг у стилі Mortal Kombat

- Рогалик, натхненний Dark Souls

- Спортивна командна гра

- Бої на мехах

- Скейтинг у стилі Tony Hawk's Pro Skater

- Бої в космосі та під водою з «джетпаком»

- Безмежний режим орди

- Суперники, натхненні системою Nemesis з Shadow of Mordor

- Створення власної музики і гра на «гітарі»

- Загадки на рівнях, заховані в середовищі

- Відкриті світи з окремим видом завдань

- Щось на кшталт рейд-босів

- Рибальство

- Добування руди


Точно ще щось забуваю зараз. На перший погляд, то є занадто. Усе це не може бути гармонійно поєднане в одній грі. Але саме в цьому й полягає головна сила Warframe. Якимось дивом, якимось чорнокнижництвом воно таки поєднується. Це нагромадження. Це неможливе зібрання непоєднуваного, яке розробникам з Digital Extremes вдається поєднувати.

Щодо розробників треба сказати окремо. Digital Extremes - гарний приклад компанії, яка здобула свій успіх завдяки взаємодії зі спільнотою. Монетизація у їхній безкоштовній грі на диво справедлива, що стає великою рідкістю в сучасних умовах. Абсолютно весь вміст цілковито безплатний. Мене дуже тішить, що така компанія з такою філософією стала успішною. Це означає, що майбутнє не таке сіре, як може здаватись.

Ну й музика. Ніколи в житті ти не очікуєш божественної музики від якоїсь там безкоштовної гри про лут і ґрінд. Ти не очікуєш, а вона тут є. Людина на ім’я Кіт Павер — композитор, відповідальний за більшість музики у грі. Такі треки, як This Is What You Are, Sleeping In The Cold Below, We All Lift Together, For Narmer неймовірно якісні. Та не просто якісні, це щиро класна музика, навіть поза контекстом гри вона працює чудово. Особливо This Is What You Are, то є без перебільшення шедевр. Але вся музика в цій грі на дуже-дуже високому рівні.

Я вже це казав про Deep Rock Galactic, але скажу і про Warframe. Лайв-сервіси можуть бути отакими, виявляється. Можуть поважати своїх гравців, дослухатися до них (або не дослухатися, коли потрібно), мати справедливу монетизацію, регулярні оновлення. Так, в індустрії зараз багато великих проблем. Це не заперечиш. Але саме тому нам слід підтримувати таких розробників, як Ghost Ship Games i Digital Extremes. Їхній приклад показує решті, що реальний успіх можливий і досяжний, коли просто ведеш успішний відповідальний бізнес, а не жадаєш заробити усі гроші світу.

Дуже розумний кіт і його супутник-дрон вирушають у подорож з порятунку роботів. Грається файно і дійсно змушує по-іншому думати про пересування у просторі. Нічого екстраординарного, але є певна новизна, якої вистачає на ті 5 годин, котрі триває гра.

Яка чудова гра. Цікавий казковий світ, де все вирішує випадковість і присутні чимало проблем нашого реального світу. Класний візуальний стиль, який посилює атмосферу казки. Новітня бойова система, яка поєднує реальний час і покроковість. Загальна чарівність, якою все пронизано. Є кілька незначних проблем на зразок невідповідності субтитрів діалогам, але вони не псують враження анітрохи.

Дуже класна темна казка, зіграти варто, бо це не схоже майже ні на що інше.