Не треба слів — вони лиш вітер
Розвіє їх світанок сірий
Я більше не ведусь на драми,
Де ти — актриса, що без правди.

Твоє серце — мов крига тонка,
А моє — вогонь серед пітьми.
Ми будували з піску міста,
Та їх знесли холодні зими.

І хай згорає все до тла,
Я не повернусь, навіть думками.
Бо ти лише тінь без імені,
А я — той, хто йде поміж снами.