Recent reviews by memory reboot

Не рекомендую, хоч і нарешті домучила до кінця цю гру від Блуберів. Купила на розпродажі, і це єдине, що радує.

Почнемо з головного — погана оптимізація, яка ще більше погіршується сплітом екрану на дві частини, щоб показати «наш» і «інший» виміри. Якщо у вас не хороша відеокарта, то будете насолоджуватись мильними засобами. Хоча в мене з картинкою все було добре, але перечитала багато відгуків зі скаргами на це, тому зважайте.

Горору як такого нема, навіть психологічного. Від розробників «Layers of Fear» і ремейку другого Сайлент Хіллу чекаєш чогось сильнішого.

Атмосфера є — темно, сіро й трошки депресивно. Але страшно мені геть не було. Більше схоже на похмуру прогулянку занедбаним санаторієм і лісом довкола. Кілька монстрів є, і простенькі хованки від одного з них та й по всьому. Після першої зустрічі з ним просто розумієш алгоритм і далі механічно його повторюєш.

Геймплей — це окрема тема розмови. Головоломки дуже простенькі, на рівні "знайди ключ — відкрий двері — позбирай записочки — візьми річ — поклади в інше місце". Тому й квестом цю гру назвати не можу. Вид від 3 особи й дуже крива й коса камера в грі особливого задоволення також не викликають. Коли граємо не за головну персонажку, а за Томаса він рухається з такою швидкістю, наче в штани наклав, господименепрости.

Музика – Акіра Ямаока трошки побренькав у фіналі, плюс бюджет гри xD

Атмосфера совка в Польщі — ну, на любителя. Особисто мене ці зношені меблі і загальна безнадія не занурювали в сюжет, а скоріше навіювали нудьгу. Якщо ви не ностальгуєте за пострадянськими санаторіями і Bolshym Teatrom — вам тут нічого ловити естетично. Одному з персонажів навіщось приліпили прізвище Тарковського. Хіба що може візуально сподобатись “інший світ”, який нагадує сюреалістичні картини Здзіслава Бексинського

Темп — чим ближче до фіналу, тим нудніше. Перші години і десь до середини гри — ок, цікаво, є інтрига. Але чим далі, тим більше гра розтягується і починає повторюватися. До кінця я вже просто хотіла, щоб це нарешті скінчилось, особливо починаючи з локації бункеру.

Фінал дійшов до мене як щось, що треба "пережити", а не "відчути". Плюс його не розкрили нормально і лишили запитання для гравців, чи під длс чи під другу частину.

Історія загалом непогана — так, визнаю. Може бути. Є глибина, є травма, є спроба сказати щось важливе. Але коли подача настільки втомлює, що ти вже байдужа до розв'язки, то таке.

У підсумку, можу сказати, що це красива і в цілому непогана ідея, вбита оптимізацією, кривою камерою й повторюваним геймплеєм. Як на мене, якщо цікаво про що ця історія, краще глянути ігрофільм на ютубі.

Syberia для мене - це одна з тих ігор, до яких через роки повертаєшся знову і знову. Хоч я і молодь ще, але перші дві частини я проходила разів 5-6 точно. Перший раз - в далекому дитинстві разом із татом, і це для мене доволі хороший і теплий спогад (третя частина для мене існує, але улюбленою не стала). І кожного разу ця подорож Кейт Вокер захоплює так само сильно.


Починається просто - молода американська юристка з Нью-Йорку Кейт Вокер їде в маленьке альпійське містечко Валадилену, щоб оформити там за наказом боса продаж фабрики іграшок і будувати свою кар'єру. Але замість рутинної угоди вона опиняється в центрі історії про Ганса Форальберга - геніального винахідника, який все своє життя мріяв знайти легендарних мамонтів у Сибірії.

Ганс - це серце гри. Хоча ми майже не бачимо його особисто, присутність відчувається всюди: в механічних диво-автоматонах, які Ганс створював, у спогадах людей, які його знали, та в його нездійсненних мріях. Поступово Кейт занурюється в його історію так глибоко, що сама починає жити цим. Її власне життя: успішна кар'єра, наречений Ден, подруга Олівія ( і слава Богу (спойлер) ) - відходять на другий план. Тож перед нами не просто квест про пошуки винахідника, але й подорож в самопізнання й навіть ескапізм головної героїні від звичного світу, що лишився позаду.


Окрема любов - це механічні автоматони Ганса. Оскар, автоматон-провідник поїзда, який супроводжує Кейт протягом усієї подорожі, стає справжнім нашим другом. Вони не просто декорації, а повноцінні персонажі цього дивовижного стімпанк-світу.


Чесно кажучи, оригінал був мені душевніший. Так, картинка стала чіткішою, текстури покращені, але той особливий шарм старої версії десь загубився. Можливо, це просто особиста ностальгія, але саме з оригіналом пов'язані найтепліші спогади. Ремастер трохи "причесав" графіку, але магія тепер so-so.

Грала з французькою озвучкою - просто чудова, дуже приємна і атмосферна. Вона додає грі того європейського настрою, який так органічно вплітається в історію. Коли чуєш ці голоси на тлі засніжених пейзажів або старовинних площ - відчуваєш себе частиною справжньої казки. Є дуже файна українська фанатська локалізація тексту.

Кожна локація - це окремий світ. Валадилена з його фабрикою іграшок, Барокстад з університетом та оранжереями, Аралабад і да... Комсомольськ) - оцю не люблю локацію, у мене від того великого автоматона на станції із серпом і молотом нудотні вайби "і лєнін такой молодой і юний октябрь впєрєді" хд xD. короче ще з дитинства неприємні асоціації, але шо вже є. атомік харт вдома) - усе це живе своїм життям. Ми не просто проходимо повз декорації, а й дізнаємося історії цих місць та їхніх мешканців.

Головоломки логічні та добре інтегровані в сюжет. Хоча тут їх спростили порівняно з оригіналом, стало легше. Проте немає відчуття, що щось додано "просто так". Все має сенс у контексті історії.


За час проходження гра, на жаль, крашнулась десь 4 рази на переходах між локаціями. Не критично, але неприємненько, особливо коли захоплений сюжетом і раптом все зависає і тебе викидає з гри.
Темп повільний - це точно не для тих, хто любить екшен. Але ж це квест, і саме в цій неспішності і є вся краса. Така собі медитативна подорож.


Syberia 1-2 - це ті ігри, які залишаються з тобою назавжди. Історія Кейт і Ганса, світ автоматонів, музика, атмосфера - все це створює щось більше, ніж просто гру. Це цікавий досвід.

Якщо ви, як і я, любите цю серію квестів - ремастер варто спробувати, але оригінал все ж мені краще, бо має щось особливе. Хоча для нових гравців - це чудовий спосіб познайомитися з класикою. Думаю, що після фіналу вам захочеться одразу запустити другу частину (і вона, до речі, моя улюблена. Але на неї ремастера немає, лише стара версія 2004 року).

Тут справді не знаю, чого я чекала від цієї гри, але вона мене дуже приємно здивувала. Взяла просто «на пробу» і не очікувала нічого особливого, хоч і помітила високий рейтинг, а в результаті залипла до самого кінця.

Що реально вразило — це те, як круто зроблені кімнати й історії кожного з членів родини. Кожна — як окремий світ, з купою деталей, які ідеально підкреслюють характер і долю свого мешканця. Інтер’єри намальовано — просто вау: від дитячої кімнати з іграшками до майстерень чи навіть справжньої корабельної каюти. Було нереально цікаво не просто блукати, а й розглядати все, шукати дрібниці, через які ще краще відчуваєш цих персонажів.

Особливо кайфанула від подачі історій — кожна з них розказана по-своєму, в абсолютно різному стилі. Десь це комікс, десь інтерактивна казка, десь узагалі гра-в-грі з унікальними механіками. Кожна історія — як маленька пригода всередині великої, і це справді захоплює.

В цілому це більше схоже на читання родинної саги, ніж на класичну гру. Дуже нагадало за історією роман «Сто років самотності» Маркеса (що помітила і в відгуках інших гравців, значить не мені одній так здалось): такі ж долі, що переплітаються, такий ж «магічний реалізм», і родинне прокляття, і фаталізм, коли ти вже майже вгадуєш, чим усе для кожного закінчиться, але все одно не можеш відірватися.

Не думала, що мене так зачепить, в кінці аж засумувала. Дуже щира і тепла гра, яку хочеться досліджувати і від якої отримуєш справжнє задоволення.

Однозначно рекомендую, навіть якщо ви зазвичай не фанат такого жанру «ходилок-бродилок». Просто спробуйте — це реально щось особливе.

Я ще на етапі проходження, але вже шось задушнилась, тому поки палець вниз.

З плюсів для мене: красивий візуал, звуки та музика, плюс вайб.
Тематика про жінок у 60-х в Японії важлива й цікава, особливо мене якось зачепили проблематичні відносини Хінако з батьками, їхня сім'я й те, як це подано, як боротьба і виживання, класна задумка

Японія, сільські вулички, шкільна форма їхня, поля в тумані, містика, святилища - да. Загадки нормальні такі, пристойні. Хоча деякі і намудровані

Так, це не той прям "Сайлент Хілл", в звичному розумінні, але та й байдуже якось, я люблю японську культуру.

Але з психологічного хорору — маю поки лише те, що мені стає морально поганенько від цієї боївки...
(ну тобто, ви зрозуміли, 0 страху чи переляку через власне те, що відбувається в мене на екрані, та сюжет). Я хотіла прям чогось такого, від чого я буду боятись, озиратись і тіпатись, лякатись, а такого не відбулось.

А боївка напрягає... Ця серія ігор передбачає сюрвайвал хорор, але тут зробили замах ще на соулслайк ігри з цими контратаками і т.ін. І мені здається, в них не дуже вийшло.

Ладно, зброя ламається, коли гамселити монстриків, пофіг, типу її можна полагодити або знайти нову. Здоров'я так само — якщо лазити добре по закутках, то є і таблетки, і бінти, і аптечки. Всілякі прибамбаси-амулети через систему лудоманського крутіння можна також здобуть.

Але бляха! Після замаху — удар через секунди 3-4, рухається героїня дубово, відстрибує так само, видихається легко (хоча наче, за сюжетом, займалась легкою атлетикою). аааааа, тяжко ( Інвентар також фігня, обмежений і малий

UPD: з проходженням по сюжету ситуація трохи покращилась, якщо вкачати їй витривалість особливо і, наприклад, кухонним ножем когось чІкать, але все одно якось це відчуття дерев'янності присутнє.

Ще мінус: українська мова як офіційна — відсутня (хоча є фанатська лока).

Короче "думай те".

Та я хз навіть... поставлю "рекомендую" все ж, бо додали українську локу хорошої якості, за це моя повага.

Але порівняно з 1 частиною - друга для мене виявилась слабшою. У плані всього. Як й історії, так і боївки, і загадок і т. ін.
Якби я не проходила першу частину, не зрозуміла взагалі би потрібність тих самок загадок і суть частини подій.

Гра чисто лінійна (з відхилом трошечки вліво-вправо по стежечках, для любителів позбирати колекціонки (стовпи з історіями, і силуети облич в каменях, з таємними стежками за ними і деревами), що я і робила). За майже 11 годин все зібрала. Але 2 частину спокійно за годин 6-7, чи навіть менше, чисто по сюжетику можна пройти (пробігти).

Велику увагу тут приділено кінематографічності, і тепер ця частина складається як із самого гемплею, де вам дають трохи "порулити-походити-побитись", частину - дивитесь кіно, і це перетікає плавно з одного в інше.

Судячи з інших відгуків - не всім таке рішення ігроладу зайшло. Мені особисто наче й норм, але сприйняття змінилось, звісно. Задля кіношного ефекту ще додали дві чорні смуги (згори й знизу картинки). І якщо їх прибрати - падає до 8-10 фпс. Тому я все ж грала з ними, але напрягало трошкі.

Зображення на початку було такє... мильнувате), щоб якось гірше не сказати. Довелося погратися, щоб привести його до ладу.

Історія - ті ж самі голоси в голові, які нікуди не зникли. Вони підбадьорюють нас, або навпаки змушують сумніватися в собі чи прийнятих рішеннях. У тому числі це й голос батька самої Сенуа - вождя їхнього племені й негативного персонажа для дівчини. Також є згадки по сюжету про її матір, яка була спалена на багатті й роздуми про схожість Сенуа з ними обома чи навпаки вибудовування власної особистості.
Діліон (її коханий, якого вона хотіла врятувати в 1 частині) згадується тут доволі побіжно, він радше як тінь із минулого, згадка про яку дає сили персонажці рухатися вперед. Є "темрява", але тут її вплив майже не відчутний на наше здоров'я.

Друга частина робить більше акцент на тому, що Сенуа багато пережила й бореться далі. Тут вона не така самотня, у неї з'являються знайомі в Мідгарді й відповідно нові пригоди. Вони пов'язані з велетнями, що масово населили ці землі й загрожують людям, та перемогою над цими істотами, шляхом заглиблення в минуле кожного з них.

Але якщо 1 частина ставила перед гравцем багато запитань та інтригувала, сприймалась, як велика частина повноцінної історії, то 2 - як маленький епізод чогось нового. І то.. він якийсь незавершений повноцінно.

Я не зрозуміла до кінця, але мені здається, що буде ще продовження й 3 частина (?).

Боївка, як на мене, у 2 частині (в звичайному режимі) нудненька, не дуже вражає.
Раніше - ворогів із просуванням по сюжету начебто ставало все більше, наскільки я пам'ятаю. То вони нападали з різних боків - ззаду, збоку, спереду, і треба було дослухатися до голосів у голові, їх порад, щоб перемогти, вчасно парирувати удар чи ухилитися, і це було схоже на справжнє випробування воїтельки.
Тепер же суперники нападають по черзі, по одному (а більше - навіть смиренно чекають, поки ми їм самі випишемо тумаків). З'явилися таймінги, в які можна легко вкластися й парирувати їхні удари. Також до Сенуа повернулось її чарівне дзеркало, яке дає змогу вмикати "режим концентрації", прискорюватись і добивати ворогів в режимі фокусування на них.

Ще є режим "Темна гниль", який відкривається після проходження гри, де ви повторно можете пройти історію вже на складнішому рівні, де судячи з опису набагато легше померти (з одного удару) і за все проходження начебто зіграти в ящик дозволяється разів 5 (?). Спробую його пізніше, можливо.

Щодо загадок - коли треба було фокусуватися на оточенні й шукати приховані, на перший погляд, символи, то в 1 частині вони хоч були й душнуваті, але мені було цікаво їх розгадувати. Тут же все це спростили, і зменшили їхню кількість. Тому тепер ця механіка деградувала й лишилась радше просто відсилкою до попереднього досвіду гравців. Ну такє, не знаю навіть чи треба було це додавати в такому вигляді. Але, йой, най буде.

Ця частина викликала в мене не так багато емоцій і вражень, як перша, на жаль. Вона не погана, але щось... не вразило надто мене. Особливо локації здалися якимись пустуватими й одноманітними, хоч і гарно намальованими.

Але сподобалась музика і звуки, особливо на моментах бійок, хороше враження справило, додає динаміки й підкреслює внутрішній стан психозу героїні.

Так, думаю, на разочок чисто пройти можна, по скидочці, за 300 гришиків забрать

мою увагу в цьому, мабуть, посередньому поінт-енд-клік привернула графіка. така готика, старий закинутий маєток, привиди і вся оця похмура атмосфера)
і величезна знижка на й так дешеву гру + це український виробник (хоча сама українська чомусь відсутня).
але воно забагувало конкретно :/. наприкінці у мене просто не з'являється важливий персонаж (батько гг, шоб дати амулет), і все, проходження повисло.
героїчно вирішила проходить по другому колу, щоб все ж дійти кінця й отримати всі ачівки. запустила нову гру.
тепер перестали взагалі братись й підніматись предмети ще на першій локації XD.
зараз спробую третій раз, але починаються якісь пекельні борошна

"Broken Life" — це приємний квест-замальовка від українського розробника на тему болісних реалій нашого життя зараз. Хоча героїв й зображено через антропоморфні образи тварин (котів, зокрема), мабуть, для пом'якшення ефекту.
Також гра має українську озвучку.

Головний герой Лео є військовим, і нам показано момент, коли він повертається додому, у рідне деокуповане місто. Під виття сирени та щоденні новини із фронту. Його сусіди зникли, там усе поруйноване, у тому числі його власний дім, де до недавнього моменту жили росіяни-окупанти. Наслідки очевидні.

Паралельно розгадуючи доволі нескладні та логічні загадки різних типів й приводячи будинок хоч якось до ладу, герой водночас залишається сам на сам зі спогадами про колишнє щасливе життя їхньої родини — дружини та доньки, з якими будуть також окремі сценки моментів з минулого. Де вони зараз, глава не повідомляє, але, думаю, це ми зрозуміємо далі.

Проте в спогади Лео вривається якийсь містичний злий дух кацапа (?), який хоче йому зашкодити. Може, це хтось із фронту, кого він вбив, а можливо, у героя просто ПТСР. Чи все разом, побацім.

На цьому оповідь закінчується, бо розробник поки випустив лише 1 главу із запланованих 3, але й так було цікаво проходити.

(Єдине, з побажань, як на мене, можна було би придумати трошки складніші загадки. Мені здається, у цьому плані є ще куди рухатися й розвиватися (чи це я просто багато хочу X) ).

А так, гра чудова, піднімає важливі теми на загал. Персонажі та локації також дуже приємно намальовані.
Сподіваюсь на продовження й бажаю "IKKOSAMA" творчої наснаги!

Насправді доволі чудовий інді-платформер (хоч це й лише БЕЗКОШТОВНИЙ пролог і гра, виявляється, вже довго в стані розробки). Але буду чекати, коли вийде.
Слово "безкоштовний" я виділила капсом, бо, як на мене, це одна з найкращих речей у Стімі за 0 грн, у яку я грала. І раніше я про неї й не чула, якось випадково натрапила.

Дуже стильно намальована, модна й молодіжна пригода.
Музика в грі особливо сподобалась, взагалі бімба, особливо оці мелодії.

https://www.youtube.com/watch?v=o0TI-j2qwuk&list=PL-3oZ3AfF3_2TSyoAJ_OaewrZc8JcOBWM&index=4
https://www.youtube.com/watch?v=SUvhu5Cx0go&list=RDSUvhu5Cx0go&start_radio=1
https://www.youtube.com/watch?v=ij4mxrI8OlY&list=PL-3oZ3AfF3_2TSyoAJ_OaewrZc8JcOBWM&index=2

З української локи й спілкування персонажів гигикала сильно, незважаючи на якісь помилки в тексті.

Сюжетно вона про двох молодих персонажок - Замбезі й Саньяті.
https://steamproxy.com/sharedfiles/filedetails/?id=3517492294

Перша - справжня гангстерка й хоче підкорити місто, у якому відбуваються події, і бандитські угруповання там та стати місцевою лідеркою.
І як сніг на голову падає, так і вона раптово з'являється в житті Саньяті - простого клерка в магазині, якій жахливо набридла ця робота й колеги та бос. Вона дещо розгублена по життю, бо не знає до кінця, чого від нього хоче.

Тому Замбезі хоче допомогти новознайденій подрузі, врятувати її від рутини й надихає на приєднання в свою генгста-команду, щоб стати разом першими крутеликами на районі (сюжетні повороти тут доволі різкі й на рівні "вірю, я повірив", але це лиш додає кумедності й приколюшності грі).

https://steamproxy.com/sharedfiles/filedetails/?id=3517491103

Загалом можна обрати персонажку, за яку ви будете грати. Але мені сподобалось, що Саньяті бігає в костюмі ГНОМА, тому я обрала її XD. Гном, який розмахує мечем - це сильно.

У гри прям вайби Хотлайн Маямі та Катани Зеро, але тут, як на мене, не настільки хитра боївка, як там. Радше атмосферою нагадує. Це в ігровій родині як їхня дитина, у якої трошки не всі вдома й хата на замку, чи якийсь далекий родич. Але тут, наприклад, як у Катані, мечем можна відбивати кулі, які летять в гг, щоб ними ж вбити того, хто в тебе стріляв. Але бігала героїня моя кумедно дуже, я з цього сміялась. Чи так треба, хз :)

Видно, що розробники доклали зусиль, відчуваються старання. Гра мене повеселила й розважила, тому рекомендую.
Ще тут є душевний монолог робота, який я раджу почитати й не скіпати. Та в кінці прологу можна погладити поросятко :D

Або в Чувака залізні нерви, або я не знаю, як він у тому місті живе. Не можна вже молока спокійно купити, висповідатися в церкві чи посилку з пошти забрати, кожен до тебе діло має. Не кажучи про те, щоб пом'янути покійного татуся чи шось інше... (мені вже напалм і базука не допомагають, треба лиш, шоб воно згоріло XD)

піу
https://steamproxy.com/sharedfiles/filedetails/?id=3503199219

Пів годинки можна погратися для атмосфери, якщо подобається жанр "ходилок-бродилок" (у мене вийшло довше, бо просторової орієнтації малувато, ще й посеред темного лісу, де хоч в око стрель, і кожне дерево +- однакове, особливо якщо зійти з головної стежки).

Концепція із тим, що тебе переслідує йотун (велетень із германо-скандинавської міфології, але він тут просто рядовий лісовичок такий, не Ймір чи Сурт якийсь, звісно) посеред темного лісу - доволі цікава. А так, наше головне завдання - знайти камні в землі з рунами на них, щоб відкрити ворота й вибратися. Сам ліс сподобався, особливо звуки класні, шурхоти всякі, та й самі руни не так легко відшукати (ще й якщо по лісу перед цим вдень не ходити, а відразу лягти спати й шукати їх уночі, що я зробила...).

https://steamproxy.com/sharedfiles/filedetails/?id=3502007669

Краще грати ввечері й з навушниками, для хорошого звуку. 6,5/10 - непогано, для любителів атмосферного хорору :)