Recent reviews by ∑XITON

Гра яка поєднує тактичний симулятор (якщо можна так назвати) та аркадний бойовик, також пропонує понад 600 деталізованих бойових машин та сучасну графіку. Гра вирізняється глибокими механіками маскування та пробиття броні, де стратегічне позиціювання та знання мап важать більше за швидку реакцію.

З позитивного боку, проект пропонує неймовірну різноманітність техніки, постійні оновлення (як-от перехід до версії 2.0 та введення 11-го рівня техніки) та активну спільноту. Проте гравці часто стикаються з агресивною монетизацією, яку багато хто вважає "pay-to-win", особливо через перевагу преміум-танків над звичайними. Економіка гри на високих рівнях стає виснажливою без преміум-акаунта, а поріг входу для новачків залишається високим через складність прокачування екіпажу та наявність досвідчених супротивників. Крім того, рандомний розподіл снарядів та іноді токсична атмосфера в чаті можуть псувати враження від гри.

Незважаючи на ці недоліки, World of Tanks залишається лідером у своєму жанрі для тих, хто цінує масштабні командні битви та історичну естетику, але вимагає неабиякого терпіння та готовності до тривалого прогресу.

Я пам'ятаю свій перший крок у Зону в «Тінях Чорнобиля». Це був страх, невідомість і біг наввипередки зі смертю під саркофаг. Я пам'ятаю «Чисте Небо» — це був хаос, війна всіх проти всіх, де кулі свистіли частіше, ніж шумів вітер.

Але «Поклик Прип'яті»... це зовсім інше. Це зрілість.

Якщо перша частина була народженням легенди, а друга — її буремною молодістю, то «Поклик Прип'яті» — це мудрість досвіченого сталкера, який вже нікуди не поспішає. Він знає ціну патронам, ціну дружбі і, найголовніше, ціну тиші.

Чому ця гра — вершина оригінальної серії:

Зона нарешті стала Домом. Тут немає коридорів. Тут є Затон — іржаве кладовище кораблів, що стогне на вітрі. Тут є "Юпітер" — індустріальний монстр. І є Прип'ять — мертва, холодна, але така велична. Вперше в серії ти не просто біжиш по сюжету, ти живеш тут. Ти перечікуєш Викид на "Скадовську", слухаючи анекдоти, торгуєшся з Бородою і просто дивишся, як сідає сонце над отруйними болотами.

Історії людей, а не манекенів. Квести в цій грі — це маленькі літературні шедеври. Історія Глухаря, таємниця Оазису, драма Сороки... Це не "принеси 5 хвостів". Це розслідування, зради і моральний вибір, який реально впливає на те, хто дійде з тобою до фіналу, а хто залишиться в Зоні назавжди.

Ідеальний баланс. GSC виправили майже все. Економіка, апгрейд зброї, пошук артефактів — все працює як годинник. Це та гра, де ти любиш свою гвинтівку, бо ти вклав у неї душу і купу грошей, і вона тебе не підводить.

«Поклик Прип'яті» — це ідеальне прощання з епохою "старого" Сталкера. Це гра, яка навчила нас не просто стріляти, а досліджувати. Дивитися під ноги в пошуках "арта" і дивитися в небо, сподіваючись, що воно залишиться чистим.

Це не просто шутер. Це культурний код. Це атмосфера, яку неможливо скопіювати.

10 консервних банок "Сніданку туриста" з 10. Дякую за дитинство. Дякую за Зону.

Far Cry 6 — це вибуховий тропічний екшен, який переносить нас у серце революції на вигаданому острові Яра — країні, де час зупинився, а владу залізною рукою тримає диктатор Антон Кастільйо (у виконанні харизматичного Джанкарло Еспозіто, відомого за Breaking Bad).
Ви граєте за Дані Рохаса, звичайного жителя Яри, який не може стояти осторонь, коли його народ душить тоталітарний режим. Із повстанця-аматора ви стаєте символом опору, який веде країну до свободи — кулемет за кулеметом, вибух за вибухом.

У цій грі багато тем, які відгукуються нам особливо гостро.
Яра — це країна, що бореться за незалежність від диктатора, який краде її майбутнє, пригнічує людей і використовує пропаганду. В цій історії легко побачити паралелі з реальними подіями, знайомими українцям.
Коли повстанці піднімають синьо-червоні прапори революції, а народ бореться за свободу своєї землі — це не просто сюжет. Це щось, що глибоко резонує в серці.

Гра — це райський острів, який перетворився на зону бойових дій.
Ви будете пересуватись між густими джунглями, міськими кварталами, руїнами колоніальних маєтків і навіть полями, де влада Кастільйо виробляє свою «чудо-продукцію» ціною людських життів.
Тут — неймовірні краєвиди, сонце, океан і водночас — вибухи, крики, напруга. Ubisoft створили світ, який живе, дихає, і змінюється від ваших дій.

Як і належить Far Cry, це sandbox, де ви вирішуєте, як воювати.
Хочете йти з кулеметом — будь ласка. Вбивати мовчки з лука — чудово.
А якщо хочеться трохи шоу — беріть Supremo, реактивний ранець із вибухівкою, або ручного крокодила Ґуапо, який допомагає «вмовити» ворогів підкоритись.

Якщо б я описав DOOM Eternal одним словом — це шаленство. Гра створена не для того, щоб “сидіти і чекати”, вона створена для того, щоб кидатися в бій, рухатись безупинно, використовувати все, що маєш, домінувати. Коли ви берете кермо за Doom Slayer — це не просто “герой стріляє”, це “герой, що розтрощує, розриває, літає, рве і крутиться”. Ви відчуваєте силу, але й відповідальність: не зупинятись, слідкувати за ammo/броню/здоров’ям, обирати правильну зброю, вчасно перемикатись.

Візуально гра вражає: величезні арени, багаті локації, демонські простори, технологічні комплекси, міста під кроком апокаліпсису. Саундтрек б’є прямо в серце фанатів екшену — це “метал + пекло + рух”.

Але… є “але”. Якщо у вас очікування типові: “просто увімкнув, побіг, стріляю, насолоджуюсь” — DOOM Eternal це дає, але ще й дає додатково: платформінг, хитромудрі арени, слабкості ворогів, зміни темпу. І деколи це може вимагати більше, ніж просто “розважитись”. Деякі рецензії справедливо зазначають, що це може знизити “чистоту” досвіду.

Отже, рекомендую DOOM Eternal тим, хто:

- Любить FPS, де не просто стріляти, а чуватись вправним, рухатись, думати на ходу.
- Має терпіння до того, що гра може мати “платформінг” чи “бути складною” в окремих моментах.
- Хоче масштаб, “епікшн”, показову силу героя‑Слєєра.

Менш рекомендую, якщо:

- Ви більше цінуєте чисту простоту, атмосферу, де “відпочиваю і граю” без великих механік.
- Не хочете відчувати, що гра “вимагає” від вас постійної концентрації.
- Вам більше імпонує темна, сувора, менш “аркадна” атмосфера.

Висновок:

DOOM Eternal — це не просто продовження, це апгрейд формули, який піднімає планку, але й вводить нові вимоги до гравця. Він не ідеальний, але він вражає. І якщо вам хочеться “вибухового” шутера, який не соромиться бути складним, коли треба, і величезним — це один із кращих виборів. У порівнянні з DOOM (2016) — він цікавіший боєво, але можливо менш “чистий” у відчутті.

Якщо б я мав підсумувати: „Візьми рушницю, бігай як скажений, розтрощуй демонів — і не зупиняйся“)). Це DOOM Eternal у своїй суті.

Серед усіх рольових ігор, у які мені доводилося грати, "The Witcher 3: Wild Hunt" посідає особливе місце. Це не просто гра — це величезна, емоційна, глибока історія, яка вдало поєднує епічну оповідь, моральні дилеми та безмежну увагу до деталей.

Головна сюжетна лінія зосереджена навколо пошуків Цірі — прийомної дочки Геральта, яка перебуває в небезпеці через переслідування з боку Дикого Гону. Сюжет викладено майстерно: діалоги написані живою мовою, кожен персонаж має свої мотиви, і навіть другорядні квести часто виглядають цікавішими за основні історії в інших іграх.

Найбільша перевага сюжету — його нелінійність. Прийняті рішення мають реальні наслідки. Іноді невинне, як здається, вибране рішення призводить до трагедії через кілька годин гри. Це змушує постійно думати, аналізувати й навіть шкодувати про свій вибір, що рідко зустрічається в ігровій індустрії.

Світ "The Witcher 3" величезний, відкритий і надзвичайно деталізований. Він не просто красивий — він живий. Селяни мають свої справи, реагують на події, які ти викликаєш. Міста, ліси, болота, села — усе виглядає органічно й атмосферно. Гравець постійно натрапляє на нові історії, легенди, монстрів та таємниці.

Регіони Скелліге, Велен, Нові Град — кожен має унікальну атмосферу, діалекти, архітектуру й культуру. Відчувається, що це не просто мапа — це справжній світ із глибокою історією.

У центрі — Геральт з Рівії. Його образ у третій частині доведено до досконалості. Це вже не просто мисливець на монстрів, а особистість із власними сумнівами, почуттями та цінностями.

Інші персонажі — Йеннефер, Цірі, Лютик, Весемір — не менш яскраві. Вони мають глибокі характери, непрості стосунки з головним героєм та один з одним. Ці персонажі відчуваються справжніми. Їхні історії, діалоги, навіть мовчання іноді передають більше, ніж уся сцена в середньостатистичній грі.

У порівнянні з "Witcher 2", бойова система стала значно гнучкішою. Є можливість комбінувати мечі, алхімію, магію (знаки), використовуючи індивідуальний стиль бою. Монстри вимагають підготовки, вивчення слабкостей, підбору зіль і масел. І це не відчувається як рутина, а як частина ремесла відьмака.

Квести різноманітні, і найкраще те, що навіть побічні завдання написані з тією ж увагою, що й основна сюжетна лінія. Багато з них мають несподівану розв’язку, моральні дилеми або сильні емоційні моменти.

Гра виглядає чудово навіть через роки після релізу. Особливо з виходом оновленої версії для нових платформ. Освітлення, погодні ефекти, дизайн монстрів — усе продумано до дрібниць. Але справжня магія — це музика. Саундтрек не просто доповнює атмосферу, а часто створює її. Теми бою, народні мотиви, вокальні композиції — вони вплітаються в гру і залишаються з гравцем надовго.

"The Witcher 3: Wild Hunt" — це справжній витвір мистецтва в світі відеоігор. Гра, яка поєднала найкраще з попередніх частин, вдосконалила ідеї та подарувала гравцям одну з найкращих історій, які можна пережити в інтерактивному форматі. Це не просто обов’язкова до проходження гра — це стандарт, на який рівняються інші.

Warframe — динамічний безкоштовний онлайн-шутер з сотнями видів зброї та унікальними ворфреймами. Гра вражає бойовою системою, дизайном та атмосферою, а також глибиною кастомізації.

Проте вхідний поріг високий: новачків зустрічає море систем, місії можуть з часом повторюватись, а сюжет розкривається повільно. Водночас усе це компенсується глибиною, спільнотою та постійними оновленнями.

Якщо шукаєш безкоштовну гру з потенціалом на роки — Warframe вартий твоєї уваги.

Після 78 годин у грі можу стверджувати: це велика й детальна RPG з відкритим світом, яка водночас вражає і викликає питання. Плюси: глибока система крафту, покращена стрілянина, розбудова поселень і багатий світ, який цікаво досліджувати. Атмосфера постапокаліпсису відчувається на кожному кроці, а ретро-саундтрек лише підсилює загальне занурення. Мінуси: сюжетна лінія дещо лінійна, а рольові елементи (особливо діалоги) спрощені порівняно з попередніми частинами серії. Технічна реалізація стабільна, але без дрібних багів не обійшлося. Загалом — якісний проєкт із сильним упором на дослідження світу, але з жертвами в глибині сюжету.

150 години в цій грі — і жодної даремно. DOOM — це не просто шутер, це агресивний, безкомпромісний танець смерті, який тримає в напрузі від першого пострілу до фінального розчленування. Величезний арсенал — кожна зброя відчувається по-своєму, апгрейди мотивують експериментувати. DOOM — це гра, яку не проходять, а проживають на адреналіні. Якщо вам не потрібен глибокий сюжет, а хочеться вибухової дії, брутальності й справжнього драйву — ця гра для вас. Варта кожної хвилини. 9/10 — легендарне повернення DOOM

Delta Force — повернення легенди!
Якщо ти фанат тактичних шутерів Delta Force повертається у новому форматі: з вибуховим екшном, командною взаємодією та графікою, від якої перехоплює подих.

Що сподобалося:
• Сучасна графіка — деталізація персонажів і вибухів на найвищому рівні;
• Тактичний геймплей — тут важлива не лише влучність, а й стратегія;
• Відчувається дух класики — для фанатів старих частин це прямий удар по ностальгії.

Delta Force — це не просто гра, а повернення епохи. Якщо розробники не схиблять із балансом.

Чергову очікувану гру серії Sniper Elite придбав за не малий час після її появи. Граючи отримав не сильне задоволення але графіка стала більш кращою за попередні частини, що вразило. Не багато змін та нововведень отримала дана частина але пограти вартує.