บทวิจารณ์ล่าสุดโดย sweetka

І все ж Токену більше підходить робота ковалем(blacksmith)... Ось би зрозуміти чому?

Я не знаю, що ще сказати про цю гру... З одного боку, вона дійсно неоптимізована і має купу багів, але з іншого — це, мабуть, найкраще RPG, в яке я коли-небудь грав. Саме тому, що в Kenshi немає чіткої мети або нав'язливого сюжету, ти сам створюєш свою історію, і саме це робить гру настільки захоплюючою. Я провів в ній багато годин, і все одно відчуваю, що лише трохи торкнувся її глибини.

P.S. Гра за раба — це не складний режим, а, насправді, досить легкий.

Пам'ятаю, як в дитинстві грав на PS2, перепроходячи гру раз за разом, бо не давали грати на комп'ютері (бо там були лише "дорослі" ігри, а дядя не хотів, щоб я ліз до його ПК). Так, гру однозначно рекомендую, але є одне "але".

Гра на клавіатурі та миші — це просто катастрофа, тому раджу цей Гайд.

Ще, лише зараз мені здається комічною ситуація, коли ти вбиваєш людей, які просто виконують свою роботу (типу механіків чи інших), щоб намалювати своє ім'я на потязі чи бігборді. Однак це лише гра, і вона все одно доволі цікава.

Однозначно рекомендую, але тільки з контролером!

Ім'я: Jhonny Shepard
Раса: Землянин
Клас: Солдат

Саме так, я грав канонічним Шепардом з самого початку, щоб повністю увійти в роль, так би мовити.

Свого часу ця гра пройшла крізь мене, бо хоча я й любив шутери, однак більше за все мені подобалися командні шутери від першої особи. Можна сказати, я був дурником. Купив навіть другу частину ще в 2014 році (або 2015) за залишки від іншої гри, але вона мені не сподобалась через море тексту і незручне керування. Це зараз, у свої 24, я граю в рольові ігри з величезною кількістю тексту і ще скаржусь, що 100 годин — це занадто мало для гри. Час багато чого змінює, і моє ставлення до цієї гри змінилось із "Ну якась там" до сліз від фіналу та розкриття персонажів. Кожен персонаж — це квітка, яка зростає разом із тобою до самого кінця, і це основна складова гри, яку я чомусь пропустив майже 10 років тому. Через цю закоханість у персонажів тобі байдуже, що більшість гри — це шутер з укриттями, що є невеликі баги з досягненнями... Це дійсно велика та сильна гра, яка залишила в мені дуже багато добрих емоцій. Я навіть зараз, згадуючи всю цю гру, не можу стримати сліз. Однозначно рекомендую до покупки.

P.S.: Обрав я Талі як персонажа для роману, і її пісня Шепарду в його апартаментах досі гріє серце та нагадує мені, який шлях я пройшов.

НАРЕШТІ Я ПРОЙШОВ ЇЇ! ПІСЛЯ СТІЛЬКОХ ГОДИН Я СКАЖУ: ЦЯ ГРА – ЦЕ ПРОСТО ЩОСЬ, але до всього потроху.

Проходив за бісина-воїна. Геймплей не дуже різноманітний, бо у грі я, по суті, просто бив усіх руками. У моїй компанії була Карлак, і роман теж був із нею. Її історія, жорсткий але водночас тендітний характер зачепили мене. У мене слабкість до таких жінок.

Почну, мабуть, із мінусів, адже їх не так багато, але саме вони стали причиною такого довгого проходження.
Перше – це велика кількість багів в анімаціях. Спочатку, коли я грав перші 3–4 години, здавалося, що це через відсутність SSD. Але навіть після його придбання я бачив ті ж самі підвисання в анімаціях. Це не заважає проходженню, якщо що, адже виправляється банальним очікуванням чи перезавантаженням.
Друге – занадто жорсткий старт. Гра дуже хардкорна для тих, хто не дуже знайомий із DnD-іграми. Моє перше занурення було зруйноване тим, що я надто часто відпочивав, думаючи, що це просто спосіб відновити ХП та закляття. Як виявилося, відпочинок сильно впливає на сюжет, і користуватися ним треба обережно.
Третє – маги. Як на мене, вони найслабші в мідгеймі та лейтгеймі. Більшість ворогів мають імунітети або зменшену шкоду від магії, що робить її радше допоміжною, ніж основною. Якщо ви прийшли з іншої гри цієї студії (про Divinity), то буде важко звикнути до цього.

А тепер про хороше. Тут не буде нумерації, лише емоційна розповідь, чому ця гра – шедевр.
Останнім часом я дуже ціную ігри, де основний рушій сюжету – персонажі, які тебе оточують. Історія Карлак (мені казали, що щасливого фіналу для неї немає, але я знайшов його, спробувавши одну річ заради скріншота для подруги) вразила мене до глибини душі. Трагічний герой, але з надією – це було справді емоційно. Загалом історія про подорож із незнайомцями, яких спочатку об'єднує лише спільна проблема, а згодом – справжня дружба, викликає сильні емоції. Це була моя історія. Якою буде ваша – покаже лише час та бажання.
Бойова система майже не змінилася з попередніх успішних проєктів студії, і це правильно. Якщо щось працює чудово, не потрібно цього змінювати.
Другорядні персонажі та їхні історії теж вражають. Кожен друг, якого ви врятували чи зустріли, залишиться у грі до кінця. Можливо, не поруч, але ви точно побачите їх знову.
І, звісно, модифікації – окрема тема. Це заслуга творчої спільноти, але розробники зробили все для зручності їх використання. Це додає грі різноманіття і підвищує реіграбельність.

Власне, все. Історія закінчена, пригоді настав кінець. Подальші пригоди цієї компанії будуть неканонічними, але все одно приємними та незабутніми. Я радий, що ця гра поглинула мене на стільки часу. І дякую розробникам за те, що я зміг усе це пережити рідною мовою. Дякую за гру!

ЦЕ, БЛЯХА, ШЕДЕВР.
Дякую @panstasz (можете знайти у Твіттері гарнюню) за цю прекрасну гру та дякую Польщі за такого митця.

Коротше, це роглайк хоррор з 1-бітною або 2-бітовою графікою (залежить від того, що ви оберете), який сильно захоплює атмосферою та геймплеєм. Багато про нього не скажеш, як виявилось. Просто хороша гра на партію 30-50 хвилин з цікавими монстрами, в яких ви побачите твори Говарда Ф. Лавкрафта та Дзюдзі Іто (який, до речі, також черпав натхнення з першого).

Оновлення рідкість для гри, але її робить одна людина, і робить все якісно, тому часу на це потрібно багато. Я б міг написати ще багато, але тут краще самому спробувати. В грі стільки всього, але спойлери псують всі враження. Це дійсно дуже гарна гра, щоб зайняти себе на деякий час і почуватися потім добре. Хоча "добре" — це умовно, бо, в кінці кінців, це ж хоррор.

upd. Вона нарешті вийшла, тепер можна знову грати 24/7.

upd. Додайте хмарні сейви. Змінив комп'ютер і тепер проходити все заново.

P.S.: Я ЦЕ КЛЯТЕ РОСЛІДУВАННЯ З ДОМОМ, ДЕ ПОТРІБНО ЗАСПОКОЇТИ ДЯДУ. ВЕСЬ ЧАС ПРОСИРАЮ, НЕНАВИДЖУ ЙОГО, БО ЯКЩО ЩОСЬ НЕ ТАК — БУВАЙ ХП АБО ЦИГАРКИ.

Нічого нового. Те, що оригінал був не найкращим, і рімейк — те саме. За 80 хвилин гри я пройшов десь половину сюжету… може, трохи менше. Я розумію, що класичні Резіденти це про реіграбельність, але тут її немає. Сподіваюся, гроші повернуть, бо це справжня хрінь.

(Оновлення відгуку. Дякую за подарунок. Могли б ще якийсь лайн пак у комплект закинути. Не подумайте, я ціную будь-які подарунки, але тут людина навмисне це зробила та ще й попросила пройти їй на демонстрацію екрана).

Гроші повернули, але замість цього повернули подарунком, тому ось повний відгук на цю нісенітницю.

Почну з того, чому я так критично ставлюсь до оригіналу, хоча в нашій країні цю частину любили.
Сира та майже мертва гра вийшла тільки тому, що комусь дуже хотілося саме номерну частину, хоча своїм масштабом вона явно не тягне, щоб бути повноцінною грою. Я розумію, що автори намагались зробити цікаву гру, знаю про короткі дедлайни і що тоді вже ніхто не хотів випускати ігри на консолі того часу. Але, блін, випустити навіть маленьку гру та називати її третьою частиною — це просто дуже погано. Для мене це Резидент 2.5.

Стосовно тривалості гри:
Я пройшов другу частину, мабуть, разів 500, а оригінал ще більше. Я обожнюю другу частину і вважаю її найкращою в серії. До чого я це? Перше проходження першої частини гри, без спідранів, займає приблизно 6 годин, друга частина — 8, а ось ця «красуня» забирає у вас 3 години. 3 години в грі, яка коштує як повноцінний проект. Ну, добре, можливо там є щось цікаве, можливо монстри рандомізуються, або загадки стають новими кожного разу... ХА-ХА-ХА, а ні. Все те саме, а загадок тут взагалі немає. Але добре, ми ж все-таки граємо в екшн, а не в виживач. Тож давайте про нього.

Екшн в грі настільки слабкий, що якщо перед вами більше чотирьох зомбі, гра вже вважає це великим викликом.
Ви додали читерний додж, бо після нього йде сповільнення руху та автоматичний приціл у голову. Грається все дуже і дуже легко навіть на найвищому рівні складності. До речі, я грав на «Найтмері» з самого початку і загинув всього 7 разів — і то на фінальному босі, бо вже втомився від таймінгів випадів. Гра не дасть вам справжнього екшну, вона лише руйнує сама себе.

Ну, добре, мінуси є мінуси. Давайте про хороше.
Персонажі зроблені дуже гарно. Карлос, а я грав ним класичним, виглядає точно так, як я уявляв його в дитинстві: ВЕЛИКИЙ ДЯДЬКО З БРУТАЛЬНОЮ ПИКОЮ. Джилл... ну тут питання. Як на мене, стара версія виглядала гарніше, і я маю на увазі не оригінальну, а інші частини. Хоча навіть там вона в катсценах виглядала набагато краще. Тут наче ляльку поставили і кажуть: «Вір, що я та сама твоя фантазія з дитинства, де сильна дівчинка валить зомбів».

Рівні виглядають непогано, але навмисно заблоковані проходи, щоб розтягнути геймплей — це дуже дратує.

Власне, ось і все.
Гра не дотягує до номерної частини. Якби вона вийшла як платне доповнення за половину вартості другої частини, то було б навіть непогано. Але... маємо те, що маємо.

Я відкладав цю рецензію два роки, але чомусь саме зараз вирішив, що це буде дуже гарною ідеєю.

У 1998 році, в рік мого народження, компанія Capcom випустила продовження відомої такої собі виживалки Resident Evil. Чому «такий собі»? Тому що навіть на той час вона була відчутно сирою та недомовленою, і навіть сам маестро Сіндзі Мікамі назвав її «першою пробою пера», а згодом зробив чудовий Remake.

Друга частина оригіналу стала справжнім гігантом свого часу. Я бачив безліч відео, де люди у Японії стояли в чергах годинами, щоб купити цю гру, і це багато про що говорить. Тоді, на відміну від першої частини, два персонажі не були просто зміною статі та незначними змінами в головоломках. У другій частині вже були повноцінні герої зі своїми сюжетними арками (ці арки були настільки класними, що при зміні героя на початку сюжету, він за 80% відрізнявся). Боси, персонажі, загадки… все було зроблено на вищому рівні. Так, у ті часи сюжет не був основною метою — люди більше звертали увагу на геймплей, ніж на глибоке розкриття персонажів і сюжетні лінії. Remake мав змінити всі ці складові, і у них це вийшло. Уже через перші 25 хвилин гри Марвін (в оригіналі він з'являвся буквально на 5 хвилин, помирав, і про нього забували) став повноцінним персонажем (іронія долі). І це лише один з численних прикладів: від Ади Вонг до Джона (репортера у в'язниці), від Біркіна до Кендо (власника магазину зброї). Навіть Кендо отримав власну історію — персонаж, якого просто скинули в перші 5 хвилин оригінальної гри.

Звісно, я міг би про це писати ще годинами, але, як завжди, Steam має свої обмеження.

Що стосується геймплею — це класичний Resident Evil у найкращому сенсі цього слова. Єдине, що змінилося, — це зомбі. Тепер їх не можна просто вбити одним чи двома пострілами в голову й забути про них. Це страшні створіння, що йдуть на тебе без зупинки, не звертаючи уваги на постріли (хоча постріл в ноги став значно ефективнішим, і це трохи засмучує). Реіграбельність, на жаль, зведена до мінімуму: костюми тепер можна отримати лише за гроші, а зброя з нескінченним запасом набоїв не має великої цінності, бо навіть на рівні складності Hard гра проходиться досить спокійно. Це, безумовно, сумно.

Ну і ще одна хороша ідея — зробити фінального боса після проходження двох кампаній. Це була справжня знахідка.

Це все. Звичайно, можна було б детальніше писати про сюжет, але він набагато цікавіший, коли його переживаєш самостійно.

P.S. Той, хто вигадав купувати оригінальні звуки в грі, точно горітиме в пеклі. 3 долари — це не так вже й багато, але вони могли хоча б давати ці звуки за складне досягнення. Дійсно, люте незадоволення в питанні реіграбельності.

Буду відвертий. До повномасштабного вторгнення РФ в Україну я вважав цю гру поганим прикладом для жанру RTS і все ще вважав Warcraft 2 та Warcraft 3 вершинами жанру (хоча, може, ще SpellForce, але там більше RPG механіки, ніж RTS). Під час вторгнення я вирішив більше дізнатись про українські ігри, і це було важливим відкриттям для мене. Я зрозумів, що Козаки — це справжня ВЕРХІВКА жанру. Погравши після неї в той самий Warcraft, гра здається мені якоюсь повільною, з менш актуальними механіками ресурсів та контролю юнітів.

Звісно, у Козаках є проблеми з контролем, адже гра заточена на масові битви, де армії самі по собі можуть все вирішити. Але, коли я взяв вищу складність, зрозумів справжній потенціал гри. Тут треба берегти кожного солдата, адже навіть один вірно застосований кайт дозволяє знищити десятки ворогів. Це саме та стратегія, якої бракує Warcraft і SpellForce. Мені дійсно сподобалась ця гра, і тепер мені шкода, що я так недооцінював її раніше. Вона пройшла перевірку часом і навіть зараз грається жваво та цікаво, наче Age of Empires. І, як не дивно, не виглядає застарілою.

Я грав в автономному режимі через телевізор, і це був справжній досвід. Тепер я розумію сенс Козаків і хочу з великим задоволенням дізнатися про усю серію. Від себе рекомендую цю гру всім, хто бажає динамічної стратегії з цікавими юнітами та будуванням гарно злагодженої інфраструктури. Оцінка, як це зараз модно, 8/10 на 2023 рік.

Не сподобались корабельні кампанії, бо кораблі тут реалізовані погано, і будівництво стін (спробуйте побудувати — дізнаєтесь, про що я).